______________________________________________________________________________________________________________________________

Кушнарьов С.В. – Київський інститут внутрішніх справ
Супрун М.О. – Київський інститут внутрішніх справ

The article deals with suicide problems awong the aged prisoners. Various methodological recommendations to prevent such acts awong this category of prisoners are suggested.

В статье рассматриваются проблемы суицида в среде осужденных преклонного возраста. Предлагаются отдельные методические рекомендации по профилактике этого явления в даннойсреде осужденных

Проблема суїциду є досить актуальною як для розвинутих країн, так і для країн з низьким соціально-економічним рівнем, що вказує на глибокі коріння цього питання. Саме тому, на нашу думку, вивчення суїциду треба починати не з акту самогубства, а з розуміння душевного стану людини, її внутрішнього світогляду.
Аналізуючи мотиви суїцидальної поведінки, які виникають у різні періоди життя особистості, можна зробити висновок, що найбільш “сприятливими” для здійснення самогубства є життєвий період, коли особистість звертається до визначення сенсу життя та переглядає найістотніші цінності: це може бути юнацтво або людина похилого віку в період чергової життєвої кризи.
На відміну від молодості, в зрілості до суїциду найчастіше призводить депресія. Саме у віці від 40 до 60 років з’являється зайва вага, облисіння або погіршується зір. Страх стати сексуально неповноцінним звичайний для більшості чоловіків після 40 років. Депресія зрілого віку часто буває пов’язаною з самогубством. Разом із тілесними змінами відбуваються і психологічні зміни. Ще одним джерелом триваючого дистресу, кризи середини життя, може стати зрада подружжя і розлучення. Почуття розчарованості може відноситися не лише до сімейного життя, але й до фахової кар’єри. Таким чином, з часом рівень самогубств у зрілості підвищується.
Досить значне збільшення числа суїцидів в середовищі засуджених викликає велику стурбованість широкого кола спеціалістів та громадськості. Тактика багаторічного мовчання, стосовно точних даних про число суїцидів, не сприяла вирішенню даної проблеми. Групу “суїцидального ризику” складають не тільки хворі (психічно, тяжко соматично, алкоголіки, наркомани тощо), але і особи, що страждають “суїцидальним неврозом” (Е. Рингель), одинокі, а також люди похилого віку.
У засуджених похилого віку причиною самогубства може стати ряд таких проблем, як складність адаптації до нових умов за гратами, відсутність захищеності, комунікативні труднощі, різке падіння самооцінки під час відбування покарання, проблеми скупченості на території установи, неможливість побути віч-на-віч із собою, своїми проблемами тощо. Особисте життя, виявляється, втрачає свою недоторканість, стає темою для обговорення. Суїцидальна поведінка похилих засуджених може бути пов’язана із жорстокістю, насильством, знехтуванням з боку співробітників установи виконання покарань.
Виникнення у людини ідеї про самогубство, як відомо, процес прийняття рішення про здійснення цього акту, його психологічна мотивація, відмінність у мотивах, які дозволяють виділити різні типи самогубств, – ці та інші питання й сьогодні не втрачають своєї актуальності, продовжують залишатися дуже складними для відповіді.
Найбільш загальним мотивом суїцидальної поведінки у засуджених похилого віку, є самотність, яка має декілька рівнів прояву: від почуття, що раптово виникло, – до хронічного переживання особистості. Існують дуже різні форми самотності: незадоволена потреба у любові дітей; почуття безпорадності та неповноцінності, покинутості, відчуття емоційного спустошення; прагнення до поваги тощо. Особистість засудженого, яка знаходиться у тривалій психотравмуючій ситуації, адаптуючись до непередбачених життєвих умов, минає стан нестійкої психічної діяльності. На цьому стані, вважаємо, й виникає самотність.
Самотність стає актуальною проблемою через постійне зростання кількості суїцидальних спроб серед самотніх похилих осіб. Вирішальну роль у появі відчуття самотності відіграють різні кризові ситуації і певні властивості особистості (наприклад, нестійка самооцінка). У засуджених літнього віку, які переживають самостійність, виявляються негаразди в комунікативній сфері, що залежить від рівня та характеру їх соціалізації, ступеня включення індивіда в значиму соціальну групу. Усі ці умови, на нашу думку, перешкоджають формуванню задовільної системи взаємовідносин, внаслідок чого виникає так звана хронічна самотність.
У суїцидологічній практиці частіше доводиться стикатися з випадками руйнування особистісних взаємозв’язків, що призводять до вимушеної самотності, яка залежить від ситуації, котра виникає при різних травмучих обставинах. Це може бути раптова смерть близьких, перервані любовні стосунки, висококонфліктні взаємини в родині, її зруйнування, сварки з близькими та друзями.
В установах виконання покарань, засуджені похилого віку мають песимістичний світогляд та стійку впевненість у тому, що смерть є єдиним виходом з кризової ситуації.
З вищезазначеного можна зробити висновок, що мотиви і причини, які штовхають особистість до здійснення самогубства, необхідно шукати саме в глибинах її духовного світу.
Таким чином, давно назріла необхідність розробки ефективної психологічної допомоги особам, які знаходяться у кризових ситуаціях, зокрема в установах виконанна покарань.
Сьогодні допомога суїцидологів повинна виражатися переважно в активному пошуку нових, досконаліших заходів суїцидальної превенції. В першу чергу, необхідно приділяти увагу психотерапевтичному підходу до осіб у стані життєвої кризи, які у різні вікові періоди потребують кваліфікованої соціально-психологічної допомоги.
Вважаємо, що в установах виконання покарань психологічна допомога і підтримка при виникненні суїцидальних форм поведінки повинна бути спрямована на подолання проблем адаптації засуджених до навколишнього середовища, а також набуття навичок конструктивного виходу з кризових станів.
Наприкінці, слід зауважити, що в умовах сучасної соціально-економічної кризи особистість опинилась в надскладній життєвій ситуації, яка вимагає від неї неодмінного зусилля, щоб вижити. Завдяки цьому, духовний та психічний стан людини досягає найвищої напруги, що призводить до повної або часткової втрати сенсу життя і, на жаль, не дає можливості адекватно сприймати кризову ситуацію і особистісний конфлікт.
Література
1.Билинкис А.А. Анализ проблем женщин, обращающихся в службу “Телефон Доверия” // Психологический журнал. 1997. – Т. 18. – № 4. – С. 85-91.
2.Амбрумова А.Г., Калашникова О.З. Психологические аспекты одиночества // Социальная и клиническая психиатрия. 1996. – № 3.
3.Амбрумова А.Г. Психология самоубийства //Социальная и клиническая психиатрия 1996. – № 4.
4.Юнг К.Г. Архетипы коллективного бессознательного // Вопросы философии 1988. – № 1.