______________________________________________________________________________________________________________________________

Кобильченко В.В. – кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Інституту дефектології АПН України

In the given article are analyzed particularities of psychology of teenager, are reveal the most distinctive reasons of teenager suicide.

В данной статье анализируются особенности психологии подростка, раскрываются наиболее характерные причины подросткового суицида.

Підлітковий вік – найбільш складний з усіх вікових періодів. Його часто називають періодом «бурі й натиску», періодом диспропорцій у розвитку через те, що в цей час відбуваються бурхливі зміни у фізіології та психіці дитини. Цей вік насичений драматичними переживаннями, внутрішніми та міжособистісними конфліктами, кризами самооцінки. Це час досягнень, звершень, мрій; час самозаглиблення й самопізнання, становлення «Я», емансипації самооцінки, переходу на нову соціальну позицію. Разом з тим, це час втрати дитячого світосприймання, перегляду авторитетів, втрати ілюзій, що супроводжується відчуттям тривожності й психологічного дискомфорту.
Перед підлітком постає безліч проблем, які він не завжди в змозі самостійно вирішити, виробити у себе, відповідні новій ситуації, механізми подолання труднощів. Досить поширеним явищем на цей час є кризи перехідного періоду. Вони можуть бути наслідком нерозв’язаних завдань розвитку, постійних невдач і конфліктів в міжособистісних стосунках, фрустрації базових потреб. Кризові стани підлітків зумовлені також втратою почуття ідентичності, негативною самоідентифікацією, розчаруванням у дружбі, коханні або переживаннями, пов’язаними з приниженням людської гідності ?1?.
Якщо вони протікають у межах нормального розвитку, то не становлять жодної загрози для особистості дитини, її психічного здоров’я. Однак, при несприятливих умовах ці кризи можуть стати причиною виникнення різноманітних відхилень у розвитку дитини й призводити до суїцидальних фантазій та спроб.
Кризові стани у цьому віці нерідко породжуються критичними ситуаціями в сім’ї та школі, і є специфічними для підлітків. Існує декілька типів критичних ситуацій ( фрустрація, конфлікт, криза. Сімейні ситуації полягають у відриві від матері (через хворобу, від’їзд), незлагоді батьків, знущанні, образах, побитті, появі нової людини в сім’ї (вітчима, мачухи, другої дитини).
Шкільні ситуації виявляють себе у труднощах навчання, конфліктах з вчителями, неприйнятті дитячим колективом, зміні школи, класу, переживаннях через хворобу (відрив від ровесників, больові відчуття, відставання від шкільної програми).
Л.І.Грімак ?1? дає свою класифікацію кризових ситуацій, яка включає чотири групи:
* психологічні стани, що викликані надмірною психологічною мобілізацією організму;
* психофізіологічні стани, які формуються під впливом несприятливих або незвичних факторів зовнішнього середовища біологічного, психологічного або соціального характеру (реактивні стани, депресія, фрустрація і т.п.);
* передневротичні фіксації несприятливих умов, закріплення негативних реакцій у пам’яті («застійне вогнище збудження») та наступне їх відтворення в аналогічних умовах. Виявляються у вигляді нав’язливих жахів (фобій), на основі яких можуть розвиватись нав’язливі думки та дії;
* порушення у сфері особистісної мотивації, до яких належать «криза мотивації» та її різновиди.
З нашої точки зору, до гострих кризових ситуацій може призводити саме фрустрація актуальних потреб особистості, насамперед потреб у самовиявленні та самоствердженні. Кожний індивід прагне реалізувати та розвивати свій особистісний потенціал, проте коли це природне прагнення блокується зовнішніми соціальними впливами, й виникає внутрішній конфлікт.
Фрустрація як форма психологічного стресу, характеризується гострим переживанням неуспіху, що зумовлений незадоволенням актуальних потреб особистості через об’єктивні перешкоди (хоча вони можуть тільки сприйматись суб’єктом як об’єктивні, проте такими не бути насправді).
Наслідком фрустрації, відповідно до теорії фрустрації Д.Доларда ?2?, завжди є агресія, яка відповідно до сили та інтенсивності фрустратора й особистісного типу людини, що потрапила у фрустраційну ситуацію, а також від стійких форм емоційного реагування на життєві труднощі, які склались у процесі становлення особистості, спрямована або на себе (суїцидальні фантазії та спроби), або на інших ( гострі міжособистісні конфлікти. Отже, внутрішні особистісні конфлікти з часом нерідко виносяться суб’єктом назовні.
Фрустрація актуальних потреб лежить в основі криз самооцінки підлітка. Неуспіхи в провідній діяльності ( спілкуванні з однолітками, завжди негативно позначаються на самооцінці підлітка, який потрапляє в ситуацію когнітивного дисонансу, що вимагає від нього перегляду власної самооцінки ?5?. Одні підлітки, намагаючись зберегти звичну самооцінку, не беруть до уваги власний неуспіх, а причину його виникнення приписують незалежним від них обставинам, звинувачують в ньому оточуючих й при цьому не тільки не знижують свій рівень домагань, а часто навіть підвищують його. У таких підлітків спостерігається самозакоханість, зарозумілість, агресивна поведінка, надмірне прагнення до самоствердження. Інші підлітки, навпаки, щоб досягнути успіху, ставлять перед собою явно легкі цілі. Ці діти характеризуються невпевненістю у собі, страхом розчарування у своїх можливостях. Вони вирізняються підвищеною сензитивністю, вразливістю, підозрілістю й недовірою. Тривале зберігання афективних переживань й афективних форм поведінки може призводити до уатоагресії.
Як зазначалось, до групи ризику належать егоцентричні підлітки, які вирізняються переоцінкою своїх здібностей та можливостей, надмірним честолюбством, необґрунтованими очікуваннями щодо інших (наприклад, вимагають від оточуючих виключної уваги до себе), емоційною холодністю, байдужістю, виключно гострими реакціями на критику (у вигляді спалахів гніву чи депресивних станів), заздрістю до чужих успіхів, хаотичною активністю, яка зумовлена поверховістю інтересів ?1?.
Для таких підлітків характерною є нестабільна самооцінка, яка коливається між переоцінкою себе та почуттям неповноцінності. Маючи дуже високий рівень домагань, підліток включає у свої життєві перспективи нереальні завдання і плани. Картина, яку він малює в своїй уяві, яскрава і приваблива. Однак, ці фантазії та плани нерідко розбиваються об реальність, що дуже травмує свідомість підлітка й може навіть призводити до суїцидальних спроб.
Наявність конфліктної самооцінки у підлітків нерідко зумовлена відчуттям власної неповноцінності.
У підлітковий період уявлення про власне тіло суттєво змінюються, внаслідок усвідомлення соматичних перетворень. Усвідомлення тілесних змін, включення їх в схему власного тіла (сукупність когнітивних уявлень про власне тіло) ( одна з найважливіших проблем підліткового віку. На її вирішення впливають як внутрішні (афективність, когнітивні здібності, регуляція потягів, внутрішні конфлікти), так і зовнішні (оцінка й інтерпретація фізичних змін оточуючими, норми та ідеали зовнішності й поведінки, соціальна підтримка) чинники.
Відчуття власної ідентичності передбачає наявність почуття стабільності у часі. Швидкі ж зміни підліткового періоду повинні інтегруватись у нове стійке почуття ідентичності. Процес розвитку призводить підлітків до концентрації на фізичних аспектах свого «Я» ?4?. Реальні чи, навіть, уявні вади зовнішності можуть призводити до тривалих афективних переживань, які переростають у стійкий психологічний комплекс ?3?.
Інколи, психологічний комплекс неповноцінності має в своїй основі соціальні причини. Так, зокрема, відчуття неповноцінності може виникати у підлітка через відсутність якогось предмета (наприклад, магнітофона чи аудіоплейєра), через немодний (в його розумінні) одяг тощо. Такі, здавалось би, несерйозні причини нерідко зумовлюють виникнення у підлітка, яскраво виражених, негативних, часто затяжних, переживань. На нашу думку, це пояснюється фактором групової ідентифікації. Підліток прагне в усьому бути схожим на своїх однолітків ( членів референтної групи. В основі комплексу неповноцінності, насамперед, ( гостра криза самооцінки. Через прагнення підлітків порівнювати себе з своїми однолітками у багатьох із них спостерігається зниження почуття власної значущості, гідності.
Таким чином, серед причин суїцидальних спроб у перехідний період нерідко є психофізичні вади чи захворювання, специфічні для даного віку, зовнішні (міжособистісні) та внутрішні (особистісні) конфлікти, фрустрація актуальних потреб. Інколи до суїцидальних думок і фантазій, які у цей період дуже поширені, призводить відчуження підлітка, почуття самотності.
До факторів, що призводять до суїцидальних спроб, окрім названих, належать незадоволення своєю зовнішністю, депресивні стани, розчарування у стосунках з представниками протилежної статі. Останній з наведених факторів, є чи не головним, оскільки він штовхає підлітка до самогубства з метою щось довести або вразити предмет свого кохання.
Суїцидальні дії, як правило, бувають імпульсивними, ситуативними, однак можуть бути й результатом тривалої кризи стосунків чи самооцінки. Суїцидальним діям, як зазначає Х.Ремшмідт ?3?, найчастіше передують:
* звуження усієї сфери психічного життя (ситуативна мотивація, зниження особистісних інтересів, ослаблення переживань суб’єктивної цінності світу), що проявляється у побоюванні соціальних контактів, безініціативності, викривленому сприйманні чи інтерпретації подій, порушенні міжособистісних зв’язків, почутті самотності чи нерозуміння іншими;
* гальмування агресії, спрямованої назовні, й переключення її на власну особистість. В результаті звуження життєвої сфери й відчуження від оточуючих щезає те поле, на яке підліток міг би спрямувати свою агресію;
* бажання померти й фантазування на тему самогубства, яке спостерігається майже у половини підлітків;
* дисфоричні стани ( почуття образи, пригнічення, смутку.
Отже, насамкінець слід зазначити, що глибокі психологічні проблеми, які стрімко виникають на тлі визрівання й розвитку, нерідко переходять ту критичну межу, за якою вікова криза перетворюється в екстремальну ситуацію й вимагає термінового втручання ззовні. В цьому разі для стабільної інтеграції особистості є необхідним втручання психолога, чи в окремих випадках, психотерапевта або психіатра.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Мистецтво життєтворчості особистості. – К.,1997. – Ч. 1. – 392 с.
2. Немов Р.С. Психология: В 3 кн. Кн.1. Общие основы психологии. – М., 1995. – 576 с.
3. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст / Пер. с нем. – М., 1994. 320 с.
4. Слободчиков В.И., Исаев Е.И. Основы психологической антропологии. Психология человека: Введение в психологию субъективности. М., 1995. 384 с.
5. Соколова Е.Т. Самосознание и самооценка при аномалиях личности. М., 1989. 215 с.