_____________________________________________________________________________________________________________________________
МАЛХАЗОВ О.Р. – м. Київ

Решение проблем, связанных с поиском оптимального способа действий в критических ситуациях, даст возможность организовать на должном уровне подготовку сотрудников внутренних дел к соответствующим видам деятельности и обеспечить профилактику суицидальных проявлений за счет снижения психического перенапяжения. Одной из центральных в этой области есть проблема организации, построения и управления двигательной деятельностью, что лежит в основе всяких форм поведения личности. В статье изложена авторская концепция матричной многоуровневой циклической функциональной системы управления двигательной деятельностью, представляющей особый интерес для специалистов в области психодиагностики и психокоррекции.
The decision of problems connected to search of an optimum way of actions in critical situations, will enable to organize up to the mark preparation of the employees of internal businesses for the appropriate kinds of activity and to ensure preventive maintenance suicides of displays at the expense of decrease of a mental unpressure. One of central in this area is a problem of organization, construction and management of implement activity, that underlies any forms of behavior of the person. In clause the author’s concept of a matrix multilevel cyclic functional control system of implement activity representing the special interest for the experts in area psihodignosteks and psihocorektions is stated.
Вивчення психофізіологічних механізмів організації, побудови та управління руховою діяльністю особистості має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Уточнення цих механізмів, виявлення окремих закономірностей регуляції рухових дій дає змогу ефективніше здійснювати діагностику, корекцію і профілактику небажаних вчинків і поведінки особистості в цілому.
На основі численних досліджень (Дж. Хю. Джексона, Г.П. Зеленого, Шеррингтона, М.О. Бернштейна, Л.В. Чхаідзе, Д.Д. Донського, В.С. Гурфінкеля, П.К. Анохіна та ін.) були виділені ієрархічні рівні організації та побудови управління руховою активністю. За результатами власних досліджень ми зробили спробу виявити психофізіологічні механізми, що визначають функціонування кожного з рівнів. На нашу думку багатоієрархічна система управління руховою діяльністю має матричну структуру, причому матриця кожного з рівнів забезпечує функціонування управлінської системи при вирішенні задач відповідної складності.
На базі рівня А (рівень моторики тулубу та його сегментів) формується перша матриця. Програми, що містяться в цій матриці, актуалізують механізми, які забезпечують тонічні “загрунтовки” для фазичних скорочень мязів; регуляцію їх збудження; реципрокні іннервації та денервації м’язів–антагоністів; регуляцію пози, хапальних рухів та дій; управління стато–кінетичними рефлексами; корекційний процес узгодження ефекторної активності кожного мяза з його довжиною. Ця матриця практично не забезпечує виконання самостійних рухів (виключення становлять позні і мимовільні рухи) і є фоновою. Вона використовує лише внутрішню аферентацію (управління здійснюється внутрішнім кільцем) і забезпечує умови актуалізації та функціонування безумовних рефлексів, філогенетичних енграм, специфічних сенсорних комплексів, диференціацію відчуттів, специфічних сенсорних синтезів відповідного класу.

Схема психофізіологічних механізмів, що забезпечують побудову, організацію та управління руховою діяльністю

Друга матриця формується на базі рівня Б (таламо–паллідарний рівень синергій та штампів). Від системи “блідих тіл зорових бугрів” вона отримує інформацію про положення і рухи тіла, про всі явища, які відбуваються на периферії. Ця матриця здійснює управління та підтримку точності руху в часі, повторюваність та своєчасність перехресного чергування рухів кінцівок. Звязок другої матриці з екстрапірамідальною (субкортикальною) системою забезпечує управління мязевими групами /в нашому досліджені – основні (базові ), допоміжні та супутні групи мязів/; боротьбу з реактивними силами; сприяє виникненню динамічно стійких рухів на основі тангорецепторної аферентації. Зазвичай, ця матриця забезпечує функціонування фонових рівнів, а провідну роль відіграє в регуляції міміки, пластики, емоційно забарвлених рухів. Вона забезпечує функціонування ефекторики через тетанусні спайкові процеси, в дитячому віці (до 1,5–2 років) здійснює управління всією соматичною моторикою. Як і в першій матриці, ведуча аферентація переважно пропріоцептивна, але проявляється як суглобно–кутова, геометрична пропріоцептика швидкостей та положень, до якої приєднується ще дуже широкий комплекс загальної екстероцептивної чутливості з притаманним цим рецепціям точним диференціюванням за місцем розташування, інтенсивністю та якістю. Всі рецепції (як пропріоцептивні, так і ті, що доповнюють їх – екстероцептивні дотикові) на цьому рівні організації матриці забезпечують побудову та управління рухами, їх шифрування і корекцію, використовуючи схематичний образ координації руху, його схематичний геометричний образ, диференціацію відчуттів за модальностями і порогами, образи сприймання. Сенсорний синтез в цій матриці є повністю пропріоцептивним, утвореним за допомогою пропріомоторних відправлень та реакцій, і може досягати високого розвитку та диференціації. Друга матриця забезпечує функціонування шерегу координаційних властивостей: здатність до контролю по ходу виконання високо узгоджених рухів всього тіла; здатність чітко та злагоджено відстежувати рух у часі, забезпечувати своєчасність чергування рухів всіх кінцівок при локомоціях, обєднувати їх у загальний ритм і т. ін. Ця матриця є основою для формування образу координації, моторного образу дії, задає часову та ритмову структуру, вносить внутрішній пропріомоторний ритм до руху, дії, діяльності, які регулюються матрицями, розташованими на вищих рівнях управління, організації та побудови. В результаті актуалізації саме цієї матриці формується прихильність до штампів і абсолютного копіювання рухів, як ритмічних так і одноразових. В матриці також будуються програми, які забезпечують динамічну стійкість руху, завдяки чому зникає потреба у використанні в управлінні фазичних тетанічних залпів, що збивають реактивні сили, і відкриваються можливості для ефективного використання цих сил. Відсутність можливості отримання від дистанційних рецепторів конкретної інформації та її синтезу, який забезпечує освоєння зовнішнього простору, ускладнює самостійне остаточне формування моторного і сенсорного поля. Слабкий звязок з вестибулярною системою та мозочком не дозволяє забезпечувати на другому рівні управління значною кількістю самостійних рухів. При актуалізації матриці, розташованої на більш високому рівні, друга матриця забезпечує всю внутрішню координаційну організацію локомоторних рухів, але в абстрактному вигляді, поза конкретною ситуацією. Отже, на цьому рівні функціонування матриця не забезпечує самостійного формування цілей і мотивів. На основі мотивів та потягів ведучого рівня поступово виробляються нові рухові комбінації, нові синергії, які заміщують первісні тимчасові образи координації, або ж використовуються вже готові автоматизми (координаційні структури, координаційні образи тощо) з числа зафіксованих на другому рівні.
На базі рівня С (корково–стриарний рівень просторового поля, що відноситься до пірамидно–кортикальної системи) формується третя матриця, яка має два виходи до ефекторної периферії – пірамідальний та екстрапірамідальний. Серед основних характеристик управління, що забезпечується цією матрицею, – провідна роль зорової аферентації; метричність, обєктивованість, широта, гомогенність; аперіодичність та здатність до переключення прийомів і траєкторій руху (пластичність ЦНС); точна оцінка розмірів та форм руху, що забезпечує ефективне цілеспрямоване досягнення запланованого результату; диференціація та розподілення руху на елементи на основі індивідуального досвіду (наявний локомоторний фонд); забезпечення пересування тіла в просторі за рахунок аферентації, переробленої і упорядкованої у вигляді образів сприймання сенсомоторної інформації, що надійшла від синтезів теле–пропріо–тангорецепторики.
Цей рівень виступає як фоновий при управлінні смисловими рухами, пов’язаними з переміщенням тіла у просторі. В усіх видах локомоцій, балістичних, наслідувальних та ін. рухів цей рівень є провідним. Рухи, які управляються через третю матрицю, дуже мало пов’язані з позою власного тіла і з позиціями проміжних ланок самої кінцівки, що рухається, і дуже сильно – з зовнішнім простором через відповідні аналізаторні системи. Функціонування третьої матриці забезпечується складною системою переробки аферентації (перцептивна модель поведінки), пов’язаною з діяльністю як зовнішнього так і внутрішнього кілець, і розподіляється на дві підрівневі матриці – 3.1. і 3.2.
Матриця 3.1. сполучає позне і суглобно–кутове переключення із збереженням просторової тотожності (конгруєнтності); допускає значно більшу варіативність рухів або їх елементів в умовах, не адекватних смисловій задачі, що забезпечує гнучке і тонке пристосування рухів до різних умов середовища; здійснює регулювання точності.
Матриця 3.2. зберігає здатність до переключення, властиву функціонуванню матриці 3.1; забезпечує управління влучними і точними рухами, збереження геометричної тотожності у вигляді геометричного образу через будь–які м’язеві системи, будь–які іннервації за будь–яких масштабів.
Отже, матриця 3.1. використовує безпосередньо заданий просторовий контур руху (образ координації, геометричний образ, моторний образ), а матриця 3.2. – заданий або той, що уявляється як геометричний образ, моторний образ, образ виконання руху, дії, діяльності без обмежень місцерозташування та масштабу. Високої досконалості за рахунок управління на рівні матриці 3.2 досягає орієнтування в просторі, точність цільових локомоторних переміщень; зростає також обсяг виконання одноразових, нестереотипних цільових дій, здатність до навчання, імпровізації нових рухових комбінацій, закладається (на основі минулого досвіду) можливість переходу від драйв–рефлексу до емоційно–мотиваційної сфери (в психологічному її розумінні), від мимовільних рухів до предметних дій.
Четверта матриця формується за участі тім’яно–премоторного рівня Д (рівень предметних дій, що відноситься до пірамідно–кортикальної системи) і забезпечує управління процесом рішення смислової задачі; складання логічно пов’язаних послідовних рухів, дій; управління рухами з предметами. Телерецепторна аферентація, яка забезпечує функціонування цієї матриці, на основі функціонування зовнішнього і внутрішнього кілець забезпечує актуалізацію та формування філо і онтогенетичних енграм, адекватних ситуації моторного та сенсорного полів, образів виконання руху, дії, діяльності, образу потребного майбутнього. Цей рівень виступає як провідний при управлінні майже всіма смисловими рухами. У якості фонового він використовується лише при управлінні процесом формування вищих автоматизмів (мовлення, письмо і т. і.). Функціонування четвертої матриці забезпечує формування на основі ведучої аферентації психічного образу предмета. Цей образ формується на основі більш глибоких узагальнень і значно складніших взаємодій між сенсорними і мнемічними складовими, ніж синтези, які виникають в результаті функціонування матриць нижчих порядків. На основі психічного образу будуються перцептивна і концептуальна моделі поведінки, модель потребного майбутнього.
В управлінні руховою діяльністю, що забезпечується четвертою матрицею, бере участь мотиваційний компонент, який визначається смисловим аспектом дії з предметом. Аферентація четвертої матриці здійснюється функціональними системами, на рівні яких відбувається осмислення образу потребного майбутнього, послідовності і порядку дій з предметом. Зміст задачі, що виникла, визначає смислову структуру рухового акту, яка задає напрям адекватного сенсорно–гностичного синтезу і визначає провідний рівень побудови та управління. На рівні управління, забезпечуваному цією матрицею, замість геометричного образу з(являється схема, тобто метричні, розмірні співвідношення замінюються топологічними, якісними співвідношеннями. Отже, на рівні функціонування цієї матриці простір втрачає в конкретності, але виграє у впорядкованості, осмисленні, виділенні суттєвого. Відбувається категоріальна організація простору, при цьому віддається перевага топологічній смисловій схемі над геометричною формою, в результаті чого уточнюється уявлення про предмет, геометричний (дотиково–пропріоцептивний образ) перетворюється в узагальнений смисловий образ предмета (в нашому досліджені – образ потребного майбутнього, образи руху, дії, діяльності). На рівні функціонування четвертої матриці час також організується топологічно (виникають поняття “колись”, “зараз”, “потім”). На рівні функціонування другої матриці час виступає як ритм (часовий візерунок); на рівні третьої – як момент прицілювання, вчасність, синхронність, тривалість, швидкість; на рівні четвертої – як смислова і причинна послідовність активних дій з об’єктом.
Отже, час на всіх рівнях пов’язаний частіше з еферентним синтезом. Просторові синтези на всіх рівнях щільніше зв’язані з аферентацією. Так, на рівні функціонування третьої матриці вони утворюють об’єктивоване сенсорне поле, використовуючи для цього наявне моторне поле; на рівні четвертої матриці – створюють передумови для смислового упорядковування та вичленовування з оточуючого середовища об’єктів для активного оперування ними.
Отже, на рівні функціонування четвертої матриці сенс дії стосовно предмета полягає в різноманітних формах зміни оточуючого середовища. По відношенню до рухового складу рівень функціонування цієї матриці характеризується схильністю до вправляння, утворення і закріплення вищих автоматизмів, предметних навичок і т. ін. Четверта матриця санкціонує вироблення і удосконалення нових координаційних структур в конкретній ситуації на основі тих, які були раніше сформовані на низових рівнях.
На рівні Е (вищий кортикальний рівень) формується п’ята матриця. Основна функція цієї матриці – управління вищими символьними корекціями (мовлення, письмо і т. ін.). ЇЇ складна смислова аферентація не зв’язана з внутрішнім кільцем зворотного зв’язку і цілком залежить від зовнішнього, по відношенню до якого ця матриця відіграє роль провідної. Ця матриця забезпечує управління процесом мислення. Існування автоматизмів, що управляються мотиваційно і корекційно з рівнів, розташованих вище четвертої матриці, і навіть не завжди потребують посередництва з її боку, свідчить про те, що ці рівні п’ятої матриці здійснюють координаційний вплив на створення мотиваційної надбудови для виконання конкретного руху, дії, діяльності. Координаційні структури, сформовані на рівні функціонування п’ятої матриці, забезпечують управління всіма різновидами мовлення та письма, музичними, хореографічними та ін. видами рухової діяльності.
ВИСНОВКИ
Управління руховою діяльністю здійснюється завдяки функціонуванню двох кілець, які регулюються нервовою системою. Ці кільця забезпечують передачу та укрупнення сенсорної інформації на ділянці “свідомість–механізм, що задає–механізм, що програмує”. На відрізку “сервомеханізм–рецептори–апарат, що синтезує” внутрішнє кільце управління розпадається на шерег мілких паралельних ланцюгів, які знову зливаються в більш крупні.
Обидва кільця несуть інформацію до механізму, що зіставляє, де вона аналізується, після чого виробляються корекції і вносяться відповідні зміни на кожному з рівнів управління. З цієї миті всі матриці об’єднуються в одну і управління здійснюється єдиним кільцем.
Функціонування такої системи можливе лише за умови існування багаторівневої циклічної матричної структури механізмів управління руховою діяльністю.
Міра залученості до управління матриць різних рівнів визначається ступенем автоматизації руху: чим менше автоматизований рух, тим вищого рівня матриці беруть участь в управлінні.
Із зростанням ступеню автоматизації руху управління ним опускається на нижчі рівні.
Матрична багаторівнева двокільцева циклічна організація функціональної системи управління руховою діяльністю, допомогає зрозумити механізми упарвління будь якою діяльністю, забезпечує пошуком оптимального способу дій в критичних ситуаціях, дає змогу організувати належний рівень підготовки співробітників внутрішніх справ до відповідних видів діяльності і забезпечити таким чином профілактику суїцидальних проявів за рахунок зниження психічних перевантажень.
Література:
1. Анохин П.К. Узловые вопросы теории функциональных систем. – М.: Наука, 1978. – 304 с.
2. Бернштейн Н.А. О построении движений. – М.: Медгиз, 1947. – 255 с.
3. Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности. – М.: ФиС, 1966. – 349 с.
4. Гурфинкель В.С., Левик Ю.С. Концепция схемы тела и моторный контроль // Интеллектуальные процессы и их моделирование. Организация движений. – М.: Наука, 1991. – С. 59.
5. Гурфинкель В.С., Левик Ю.С. Система внутреннего представления и управление движениями // Вестник РАН. – 1995. – Т. 65. – №1. – С. 29.
6. Донской Д.Д. Управление и перестройка системы движений. // Теория и практ. физическойц культуры. – 1972. – №9. – С. 13 – 15.
Донской Д.Д. Вопросы биомеханики шагательных локомоций. // Тез. докл. 2 – й Всесоюзн. конф. «Проблемы биомеханики спорта». – К: 1976. – С. 30 – 31.
7. Зеленый Г.П., Кадыков Б.Н. Проблемы моторики в неврологии и психиатрии. – М.: Медиздат, 1937. – 320 с.
8. Чхаидзе Л.В. Координация произвольных движений человека в условиях космического полета. – М.: Наука, 1968. – 138 с.
9. Чхаидзе Л.В. Об Управлении движениями человека. – М.: ФиС, 1970. – 136 с.
10. Jackson J.H. C Study of convulsion. Transactions.// St. Andrews Medical Graduates Association. – 1870. – №3. – P.162 -207. (Reprinted: ed by J.Taylor, Selected writings of John Hughlings Jackson, Vol. 1. – London.: Hodder and Stoughton, 1931. – P. 8 – 36.
11. Sherrington C.S. Reflexes elicitable from the pinna, vibrissae andjaws in the cat // J. Physiol. – 1917. – №51. – P. 404 – 431.