______________________________________________________________________________________________________________________________

Надольський Є.І – м. Коломия Івано-Франківської області.

Проблема особистісної деструкції залишається актуальною у нашій країні в час економічних і політичних змін. Нова Конституція проголосивши пріоритет загальнолюдських цінностей життя, здоров’я, добробуту, волі визначила вектор руху в подальшій законотворчості. Ряд суспільних перетворень дають свій відбиток на різні сфери життя в тому числі і на кримінально-виконавчу систему, що являється “плоттю від плоті і кров’ю від крові держави і суспільства. В ній, як в краплі води, відбиваються всі державні і суспільні пороки тільки більш цинічно і рельєфно” [1]. В цьому контексті складна економічна обстановка позначилась на зниженні життєвого рівня населення і появі розповсюдженого в останні роки почуття безвихідності, соціальної апатії та “психопатизації населення країни” [2]. Балансування на грані нервово – психічних зривів нерідко призводять до порушення дисципліни і законності, а в ряді випадків і до самогубств.
В данній статті приведені приклади виявлення, надання психологічної допомоги та психокорекції аутодеструктивної поведінки, осіб які відбувають міру покарання.
Прибувши в місце позбавлення волі засуджений опиняється в новому для себе середовищі де виникає специфічний соціум, що призводить до розриву сформованих систем значень в свідоммості, до руйнування суб’єктивного життєвого світу. Глибоко закоренілі відношення до світу повинні бути перебудовані і це являється важливим кроком до адаптації в новому середовищі. Работа психолога із засудженим на початковому етапіі відбування міри покарання полягає у вивченні його потреб, структури цінністної свідомості, соціальних зв’язків, стосунків із засудженими, навики до трудової та творчої діяльності, наявність неадекватних висловлювань (в цьому житті немає нічого доброго, для мене все втрачено), проведенні тестувань, вивченні особових саправ, аналізі незалежних характеристик і ін. При отриманні інформації про суїцидальні прояви засудженого і повідомивши про це лікаря-психіатра виррішується питанняя про постановку його на облік. Суб’єктивним виразом дезадаптації являється широка гама психоемоціональних зрушень від негативно окрашених психологічних переживань (тривоги, горя, душевного болю, образи, сорому, обурення, злоби, гніву) до клінічно виражених психопатологічних синдромів (асттенії, дистимії, депресії, дисфорії) [3]. В результаті психологічного аналізу суїцидальної поведінки вченим вдалося виявити основні загальні її особливості – егоцентризм, аутоагресія, песимістична особистісна настанова на майбутнє, паранойяльність особистості суїцидента, систему мотивів суїцидальної поведінки [4].
Під час обстеження засуджених новоприбулого етапу увага була звернена на Руслана К., що тримався осторонь від інших. На намагання вести розмову не реагував, а на запитання, чому сумує, відповів, що для нього вже не буде радощів. При вивченні особової справи засудженого було виявлено, що останній намагався здійснити акт суїциду в кабінеті слідчого і тільки після втручання медпрацівників був повернений до життя. Про вказаний факт було повідомлено лікаря психіатра іі засудженого поставлено на облік. Подальша робота зводилась до виявлення причин, що детермінувала кризову ситуацію і одночасно виникненню песимістичної настанови на майбутнє. Настанова – це стан психофізіологічної готовності до визначеної дії. Це інтегральна єдність, яка включає в себе три компоненти – когнітивний (пізнавальний), емоційно-мотиваційний і поведінковий. Для суїцидальної настанови це – суїцидальні думки і наміри, емоції, в яких переважають депресія, тривога, почуття провини, а також підготовка і реалізація суїцидальних дій [4]. Приведу це на прикладі, що включає автобіографічні випадки із життя згаданого Руслана К..
Руслан К., 24 роки, сім’я неповна. Виховувався в умовах гіпреропіки і контролю. Друзів не мав. В коло спілкування входили мама, тітка, двоюрідні брати. Неодружений, професія – маляр, непрацюючий. Злочин скоїв на грунті довготривалих неприязних стосунків із потерпілою М., які завдавали йому тяжких переживань. В розгорілий конфлікт була втягнута мати Руслана. Емоційним висловлюванням провчити потерпілу посилювала напруження. Кроком, що переповнив чашу терпіння стала позовна заява потерпілої М. і її розгляд на судовому засіданні. Після чого, підстерігши потерпілу М. за селом Руслан скоїв важкий злочин. Вже перебуваючи в ізоляторі тимчасового тримання пригадував неприємну процедуру затримання, відсутність рідних і чуже середовище. В кабінеті слідчого отримавши відомості про те, що його чекає у майбутньому, а ще невідомість, як віднесуться до нього рідні, під дією сильного афекту намагався скоїти самогубство через повішення/
Як видно із анамнезу драматичні обставини, які спричинили до скоєння злочину, одночасно привела до тяжкої дезадаптації. Зразу виникли почуття провини по відношенню до значимих рідних, депресивний стан, похмурі прогнози на майбутнє “ для мене вже не буде радощів ”, а звідси виникнення песимістичної настанови на майбутнє. Сприяли ускладненню суіцидального стану також астенічні особливості характеру Руслана. Спілкування із слідчим зіграло роль детонатора і підштовхнуло суіцидента до кінцевої фази – суіцидального акту. Суіцидальним мотивом на фоні вираженого почуття провини тут виступає самопокарання.
В психотерапевтичній бесіді пасам перед була надана можливість виговоритися, розповісти про важку душевну біль і пов’язані з нею переживання. Відчувши співчутливу увагу та спокій, яка передавала створена навколо нього обстановка суіцидент відповідно відреагував. Було підкреслено про довірливий, анонімних характер бесіди: що ці обставини не були відомі нікому. Подальша психокорекція була спрямована на нівелювання пісемістичної настанови, пов’язаної з нею аутоагресієї і почуття провини. У спілкуванні із засудженим суіцидентом перевагу було надано директивному стилю. В бесіді відтворено помилкові рішення, що стали причиною суіцида, а також помилкове прогнозування на майбутнє, підмічене занепокоєння його долею рідних. З метою спостереження і зняття почуття провини постійно підкреслювались в розмові позитивні якості особистості Руслана. “ Ви молода здорова людина, Ваш теперішній стан тимчасовий і незадовго пройде ”. серед позитивних деталей тут вказувалось на емоційність Руслана, на його щирість, довірливість, на наявність професії які в подальшому допоможуть йому знайти друзів, роботу і реалізувати свої наміри. Проведена робота дала можливість розхитати песимістичну настанову, зніти почуття провини пацієнта перед рідними і створило оптимістичну настанову на перспективи виходу із кризи. Для відновлення втрачених адаптивних способів поведінки з Русланом був проведений інтенсивний поведінковий тренінг в умовах психотерапевтичної групи. В умовах групового заняття неодноразово було відтворені ситуації, що наявні колективі засуджених і вибраний найбільш оптимальний варіант поведінки. Проведена психотерапевтична робота дала свої результати і пацієнт поступово вийшов із кризи. В загоні знайшов товаришів і був працевлаштований за своєю професією.
Під час обходу гуртожитку від нічного днювального було отримано інформацію про те, засуджений Володимир Б. Часто не спить, вночі ходить по гуртожитку. В розмові з Володимиром почув скарги на поганий сон, відсутність апатиту та похудання, неадекватні висловлювання: в моєму житті все втрачено.
Володимир Б , 27 років, одружений, в сім’ї є син. В школі навчався посередньо, особливими здібностями з поміж інших не виділявся. Товаришував із сільськими хлопчаками із якими ходив до школи. Після школи. Роботу не міняв, привик на одному місці. В стосунках з дружиною не було взаєморозуміння. Дружина звинувачувала його в небажанні приділяти сім’ї більше уваги, а також матеріально її забезпечувати. Відсутність взаємності стосунках поступово привели до конфліктної ситуації. Володимир важко переживав цей розлад у стосунках, інколи, щоб приглушити душевний біль вдавався до спиртного. Так, після чергової сварки, в стані алкогольного сп’яніння скоїв злочин. Низький рівень адаптації, ригідність стали причиною труднощів при зіткненні з новим соціумом. Це спричинило до появи депресивного стану, появилася думка, що присуджений судом термін він не витримає до кінця. Звинувачував себе за скоєний злочин, майже не спав, робота не клеїлась. В результаті проведеного тренінгу ( тест “ дім-дерево – людина ”) були виявлені болеві місця суіцидента. На рисунку зображено безпомічну людину – положення рук, – сильно стривожену. В пост рисунковому опитуванні на запитання, що відчуває людина ?, відповідь: відчув себе сиротою. запитання : про кого ви думаєте під час малювання?, відповідь, – про сина. Запитання : це дерево стоїть окремо чи в групі дерев?, відповідь, – самотнє. Запитання : з ким би ви хотіли жити в цьому домі?, відповідь – хотів би жити сам, я вже не вірю нікому. Запитання: в чому найбільше терпить нужду це дерево, відповідь – думаю щоб принести користь, якщо воно живе на світі.
На прикладі коротких бібліографічних даних ми бачимо процес розвитку суіцидальної поведінки. Сприяли цьому і особливості характеру Володимира: паранояльність ( ригідність, стереотипність поведінки ), а також сімейний розлад, зміна середовища призвела до депресії, до повної дезадаптації, до втрати віри на майбутнє виживання і швидкому розвитку суіцидальної поведінки. Мотиви суіцидальної поведінки було уникнення душевних страждань і самопокарання. В психотерапевтичній бесіді увага була звернена на риси характеру, особливо прояви їх суіцидальної поведінки: високий рівень тривожності, песимістичну настанову з почуттям провини, мотиви уникнення душевних страждань і відмови від життя. Проведений раціональний аналіз кризової ситуації, метод переконання не дали суттєвого ефекту ( повного реагування не сталося, суіцидент залишився замкненим ). У медчастині, куди було поміщено Володимира, приймання антидепресантів дещо покращило його стан. В цей час було проведена робота по відновленню соціальних зв’язків, зокрема, із особливо значимою для нього сім’єю. З боку засуджених було призначено членів активу загонів для надання належної допомоги. приїзд на побачення дружини з сином., а також співчутливе розуміння оточуючих дали можливість розхитати песимістичну особистісну настанову і стати стимулом до появи оптимістичної настанови на перспективи виходу із кризи.
На проілюстрованих прикладах визначено причини, що підштовхують до розвитку суіцидальної поведінки. У працях суіцидологів вони різні. Психологи пенітенціарної системи керуються вказівкою УДДУПВП щодо попередження та профілактики самогубств серед спецконтингенту де визначені причини, що максимально приближені до умов відбування мір покарання. [ 6 ].
Велике значення для профілактики самогубств мають виховні міроприємства які проводить адміністрація виправних колоній, залучивши представників громадськості., відомих артистів, спортсменів, святослужбовців до участі у спілкуванні із засудженими. Після проведених заходів залишається хороший настрій, тривалий час обговорюється побачення, адже все, що відбувається кожна людина приміряє на себе. [7]. Проведені заходи також покращують емоційний стан засуджених, викликають позитивні асоціації, що значною мірою нейтралізує психічне і в результаті сприяють оздоровленню психологічного клімату.