______________________________________________________________________________________________________________________________

Комаров Олексій В. – м. Київ

Оскільки суїцид в своїй основі є суспільним явищем, то слід з’ясувати, яке місце він посідає серед інших суспільних явищ. А отже, який зв’язок суїцид має з таким суспільним явищем як вбивство, та які між ними відмінності.
Психологічна спільність цих феномінів обгрунтовується трьома фактами. Передовсім це той факт, що стать чинить на суїцид і посягання на життя дуже подібний вплив. Якщо говорити точніше, то вплив на статі становить наслідок більш суспільних, ніж органічних чинників. Серед жінок та чоловіків жінка меншою мірою схильна до самогубства чи убивства не через те, що вона фізіологічно відрізняється від чоловіків, а тому, що в колективному житті вона не бере тієї участі, яку бере в ньому чоловік. Більш того,вона повинна була б відзначатися однаковою нехіттю до обох форм насильства. Але вона утримує монополію серед таких убивств як: дітовбивство, аборти й отруєння. Посягання на життя інших людей вона здійснює такою ж мірою, як і чоловік, о здійснює властиві для нього смертні злочини. З точки зору Еттінгена, жінці наелжить половина убиств на сімейному грунті. Одже, ніщо не дозволяє припустити, що в силу своєї вродженої конституції вона відзначається більшою повагою до життя свого ближнього. Причини, котрі зумовлюють скоєння смертних злочинів, впливають на жінку міншою мірою, ніж на чоловіка, тому що вона здебільного перебуває поза сферою їхнього впливу. З цієї ж причини вона менш зазнає й смерті від нещасних випадків.
Наступним чинником, який впливає на суїцид і убивство є – віковий чинник. Адже вплив вікового чинника на обидва ці явища не дає підстав говорити про різницю, яка може виникнути між ними. Згідно з Феррі, посягання на суїцид, як і на життя, зростає в міру того як лдюдина проживає більшу кількість років. Щоправда, Морселлі висловив цілком протилежну думку. Насправді ж тут не має ні прямої, ані зворотньої пропорції. Якщо суїцид зростає регулярним чином аж до старечого віку, то побутові вбивства й убиства сягають своєї вершини в зрілому віці, після 30 чи 35 орків, а потім падати.
Якщо прослідити зростання суїциду та злочинів по місцях і зробити порівняльний аналіз, то слід помітити, що зростання показників суїциду становить собою постійне явище, а побутові вбиства та вбиства за обияжливих обставин, міняють свої показники з місяця на місяць.
Відомо, що самогубство становить собою потяг до вбивства самого себе. Але як поводить себе людина, яка не змогла вбити іншу людину? Чи може вона перетворитись на жертву, яка скоїть суїцид? Існує думка, що особи, котрі скоюють побутові вбивства та вбивства за обтяжливих обставин, повинні самі перетворюватись в жертви, якщо їхні насильницькі інстинкти не знаходять виходу назовні. Отже, схильність до посягання на життя іншої людини в умовах ув’язнення повинна перетворюватись в схильність до самогубства. Але взагалі виходить навпаки: засуджені за особливо тяжкі злочини, дуже рідко накладають на себе руки. Якщо вбивця, який знаходиться у в’язниці відзначається крайнім потягом до самогубства, який виник внаслідок ув’язнення, то цей потяг повинен підкріплюватись ще й вродженою схильністю цього суб’єкта.
Висвітливши факти, які вказують на спільність феномінів вбивства і суїцида, слід з’ясуватичи існує антогонізм між спільними умовами, від яких залежать ці два явища. Цю проблему можна розглядати як загальне правило, що високий розвиток посягань на життя становить собою явище, котре убезпечує проти самогубства. Самогубство може розвиватись одночасно з посяганням на життя, а може взаємно заперечувати розвитку злочину; то вони (суїцид і вбивство) однаковим чином реагують на вплив одних і тих же умов, а то їхня реакція може протікати в зворотній пропорції.
Для того, щоб більш детально прослідити спорідненість та суперечність цих явищ, слід розглянути види самогубств, адже суїцид, який зазнає однакових коливань із побутовими убивствами й суїцид, який розвивається в зворотній пропорції до цього ж явища, не можуть характеризуватися однаковою природою. Існують різні типи суїциду, які не можуть відзначатися одними й тими ж характерними властивостями в силу неоднозначності внутрішньої природи. Однак гіпотеза перетворюється в теорію не тоді, коли вона співвідноситься з попередньо отриманими результатами, а за умови, що внаслідок такого співвідношення ці результати набувають сили додаткового доказу на користь цієї гіпотези. Сьогодні є можливості аби з’ясувати, які ж з цих самогубств за своєю природою є несумісними з убивствами, а які, навпаки, залежать частково й від інших причин і чим зумовлюється загальний характер цієї несумісності. Одже серед типів самогубства виділяють наступні:
Егоїстичний суїцид. Характеризується станом депресії й апатії, котрі породжуються надмірно розвинуним індивідуалізмом. Відзначаючись дуже гострим відчуттям свого “Я” і своєі вартості, суб’єкт розглядає себе як самодостатню мету власного існування. Якщо порівняти егоїстичний суїцид і посягання на життя іншої людини, то вони походять від антагоністичних чинників, а значить, неможливо, щоб одне з них вільно розвивалось в той момент, як процвітає друге.
Слідуючим типом суїциду можна виділити альтруїстичний. Характерним є те, що альтруїстичний суїцид та вбивство можуть розвиватись паралельно; адже вони залежать від умов, котрі розрізняються між собою лише ступінчатим характером. Але, для того, щоб штовхнути людину до самогубства, альтруїзм повинен відзначатися винятковим ступенем інтенсивності, – вищим навіть од того ступеня інтенсивності, який спричиняється до посягання на життя іншої людини.
Серед типів суїциду виділяють також і аномічний суїцид. Аномія породжує отой стан крайнього відчаю й дратівливої втоми, який, залежно від обставин, може обернутися як проти самого суб’єкта, так і проти іншгої людини.суб’єкт схиляється до скоєння того чи іншого проступку залежно від того, яким ступенєм моральності відзначається вона в кожному індивідуальному випадку.
Якщо узагальнити типи суїциду і виявити їх місце поряд з убивством, то слід зазначити, що посягання на життя, котрі співіснують з аномічним суїцидом, і ті, що узгоджуються з альтруїстичним суїцидом, аж ніяк не мають однакової приргоди; і ті, посягають на життя іншої людини, так само як і суїцид ніяк не можуть бути єдиним і неподільним кримінологічним явищем. Вони повинні включати в себе велику кількість дуже відмінних між собою видів.