______________________________________________________________________________________________________________________________

Ващенко Р.В. – м. Житомір
Сулицький В.В. – м. Київ

Статья освещает особенности структуры психологического вмешательства после суицидальной попытки.

Clause shines features of structure of psychological intervention after suicide of attempt

Самогубство – аномальне явище людської поведінки, що суперечить інстинкту самозбереження. Парадоксальність існування людини полягає у тому, що вона цінує життя дорого, але часто втрачає його безглуздо. У світі кожну хвилину від самогубства гинуть особи різної статі, віку, професійного та культурного рівня. Щорічна кількість завершених самогубств в Україні складає 38 осіб на 100000 населення. Це один із найбільших показників у світі. Прийнято вважати, що випадках, коли у державі співвідношення суїцидентів на 100000 населення сягає 20, то проблема набуває статусу національного лиха і потребує негайного реагування всіх гілок влади, які відповідають за соціальну політику держави.
Суїцид – (лат. suicid – самогубство – sui – себе caedo – вбивати ) – наслідок хворобливої діяльності головного мозку, яка характеризується усвідомленою та передбаченою поведінкою під впливом зовнішніх або внутрішніх подразників, або неадекватною оцінкою отриманої інформації чи ситуації, яке викликає прагнення позбавити себе життя.
Даваючи визначення поняттю ”самогубство”, ми спеціально кажемо що це – хвороблива діяльність головного мозку тому, що фізіологічні, клінічні, психологічні дослідження дають вичерпний доказ зв”язку між функціями мозку та суїцидальною поведінкою, яку можно визначити як результат хіміко-фізіологічних змін у корі головного мозку людини, які підштовхують його до аутодеструктивних дій.
На наш погляд, суїцидальна поведінка пов’язана зі спеціфічним руйнуванням кори головного мозку, що відповідає за сприйняття. У суїцидентів, без сумніву, має місце порушення гностичної функції, яка відповідає за оцінку сенсорної інформації за досвідом минулого. Це призводить до фізіологічних здвижок у активності мозку. Так, характерні реакції вегетативної нервової системи при вольовому зусиллі практично відсутні. Це призводить до порушення діяльності мислення тому, що головний мозок у недостатньому ступеню збагачується кіснем. Існуючему процесу можно надати характеристику як патологічному, але без наочних аномальних змін, пов’язаних з суїцидальною поведінкою, що викликає труднощі у пояснені самой структури суїциду.
Ми пропонуємо наступну структуру суїцидальної поведінки (схема 1):

Схема 1

1 – соціально-ситуаційні чинники.
Зазвичай в якості чинників ризику самогубств виступають:
– тяжкість психічного стану
– особливості психопатології
– шкідливі звички
– вікові «піки»
– сезонні метео та геліо фактори
2 – особистісні чинники:
* антисоціальна поведінка;
* перенесені хвороби;
* особливості спілкування з товаришами та поведінка у колективі;
* індивідуально-психологічні якості особистості;
3 – конфлікт.
Вони розподіляються на:
* конфлікти, які пов”язані зі специфікою професійної діяльності;
* особистісно-сімейні конфлікти;
* конфлікти, що пов”язані зі станом здоров”я;
* конфлікти, які пов”язані з антисоціальною поведінкою;
* конфлікти, що обумовлені матеріально-побутовими труднощами.
4 – соціально-психологічна дезадаптація;
5 – крах цінностних установок;
6 – провокуючи чинники;
7 – мотиваційна готовність;
8 – підштовхуючи зовнішні чинники;
9 – пресуїцид – стан особистості, який обумовив підвищену, у відношенні до умовної норми, вірогідність скоєння суїцидального акту (незакінченого тощо). Виявлені у пресуїциді психопатологічні прояви носять поліморфний характер. Пресуїцид включає дві фази:
9-а – предиспозіційна фаза характерезується виключно високою активністю людини щодо пошуку виходу з кризісної ситуації (період пошуку «точки опіру»). Но ця активність не супроводжується суїцидальними виконавчими діями. По мірі того, як вичерпуються варианти вирішення ситуації, породжується думка про її невирішеність. На цьому етапі суїцидент гостро відчуває нестерпність існування у склавшихся умовах, і майже передбачає констатування відсутності бажання жити, але мислі про самогубство блакуються механізмами захисту. У цих умовах ще зберігається можливість надати допомогу і підтримку людині, вивісти його з тупіка.
Якщо суїцидент не знайшов варианту виходу з кризісної ситуації, не отримав допомоги і підтримки, то триває подальше углублення його дезадаптації і починається суїцидальна фаза пресуїциду;
9-б – суїцидальна фаза характеризується тим, що у людини виникають суїцидальні думки, а пізднійше – і обдумування засобу самогубства. На цьому етапі, як правило, потрібно втручання спеціалістів (психологів, психіатрів тощо). Слід визначити, що суїцидальна фаза пресуїцида, початок якої пов’язан з виникненням суїцидальних думок, триває вплоть до посягання на своє життя;
12 – суїцид.
Ми повинні пом’ятати, що психічні та фізіологічні процеси відбуваються в центральній нервовій системі одночасно. Так як проводникові шляхи між спинним та головним мозком не відіграють вирішального значення, то негативна інформація, яка сприяє виникненню суїцидальних думок відразу досягає свідомості. Відразу виникає взбудження центральних нервових структур визначеного ступеню складності і свідомість концентрує увагу на подразниках, що викликають бажання залишити життя. Тому нейрофізіологічні процеси, їх типи, визначають характер суїцидальних реакцій.
1. Реакція емоційного дисбалансу.
Загальний фон настрою знижений. Суїцидент відчуває почуття дискомфорту різного ступеня вирізності. Інші психічні стани такі, як пригнічення, роздратованість, нудьга, безпорядність виявлені взагалі слабо і загальної картини стану не визначає, приєднуючись лише окремими частинками до почуття дискомфорту і незадоволення. Коло контактів вузьке. Нерідко втрачається й глибина контактів. Вони набувають поверховий формальний характер.
Тривалість цієї реакції до 2-х місяців. При підвищенні рівня втомлення, несприятливих умовах, великих навантаженнях і недостатності контактів, виникають суїцидальні тенденції у вигляді спроби самогубства через повішання.
2. Песимистичні ситуаційні реакції.
Вони зумовлені перед усім зміною світовідчуття (встановленням хмурого забарвлення світогляду міркувань і оцінок), втратою попередньої системи цінностей. Ця реакція характерна для періоду адаптації або за умов наявності постійних конфліктів. Така реакція несприятлива перед усім тому, що перекриває шлях до планування діяльності і поведінки, поступаючись місцем хмурим прогнозам. Цей тип реакції найбільш суїцидонебезпечний, оскільки будь-які втручання із зовні переосмислюються в дусі власної песимистичної концепції і не можуть нейтралізувати психотравмуючі чинники. Він притаманний суїцидентам, чий темперамент ближче до меланхолічного.
Цей тип реакції характерний швидким прийняттям рішення про самогубства і його реалізацію це «сіюхвилинний суїцид». Такі суїцидальні рішення остаточні, стрімки і погано коригуються. Людина з цією формою ситуаційних реакцій часто залишають передсмертні записки, зазвичай за змістом це роздуми про своє 0життя. Записки ці правдиві і часто розкривають дійсні причини і приводи самогубства.
Бувають випадки, коли песимистична ситуаційна реакція виникає на фоні завищеної оцінки своїх можливостей. Цей тип реакції має саму найбільшу тривалість – в середньому 3 місяці. Він нагадує ефект раптового вибуху або самоспалаху скирди мокрого сіна.
3. Реакція негативного балансу.
Її зміст полягає у раціональному «підведенні підсумків», оцінці пройденого шляху і перспектив на майбутнє. Підготовка до самогубства носить прихований характер, обираються найбільш летальні способи суїциду. У випадку «невдалого» самогубства, зберігається твердий намір повторити спробу. Цей вид реакції частіше всього зустрічається у осіб, які мають ті чи інші психічні відхилення.
4. Ситуаційна реакція зниження комунікабельності.
Вона відрізняється найбільш різкою зміною в сфері спілкування: відмова від звичайних контактів або значне їх обмеження, що супроводжується стійким тривалим і болісним переживанням самотності, безпорадності. Реакція характерна для ситуації розлучення, зради коханої жінки, знущання з боку інших, публічної образи, ганьби, хвороби пов(язаною із фізіологічною неповноцінністю. Тривалість цього типу реакції в середньому 1 місяць. Її можна назвати допоміжною реакцією до дії, так як паралельно іде з іншими видами реакцій.
5. Ситуаційна реакцій опозиції.
Вона характеризується виразністю суперечливої позиції особистості, проявами агресивності. В окремих випадках агресивні тенденції міняють напрямок, переключаючись на самоагресивність. Особи з подібним типом реакції мають невисокий рівень суїцидального ризику. Як правило, це молоді люди, виховані в неблагополучних сім(ях, які піддавалися у своєму житті частим образам. Звідси в них агресивні установки, а також свого роду адаптація до життєвих негараздів. Тільки в крайніх, рідких випадках, при тривалому невирішенні конфлікту, вони вдаються до демонстративно-шантажних суїцидальних дій. Тривалість цієї реакції 2-3 тижня.
6. Ситуаційна реакція дезорганізації.
Вона має виразний тривожний компонент, внаслідок чого у суїцидента порушується сон. Людина постійно знаходиться в збудженому стані. Це видно по його зовнішньому вигляду, поведінці. Тривалість цього типу реакції зазвичай не перевищує двох тижнів. Саме небезпечне, що ця реакція не несе в собі захисної функції, тоді як решта, включаючи навіть саму небезпечну песимистичну ситуаційну реакцію, можуть тлумачитися як реакції психічного захисту. Решта типів суїцидальних реакцій, крім цього не порушують принципи соціального спілкування.
Реакція дезорганізації повністю знімає інтелектуальний контроль. Приблизно в 50% випадків таких реакцій існує небезпека зриву в непоміркований, неочікуваний суїцид. Передумовою цього є досить низький рівень контролю свідомості при швидкій зміні настрою і частих тривогах, образах, безпорадності, гніві, що провокують агресію або самоагресію.
У людини під час суїцидальної реакції виникає думка: “Я хочу вмерти! Я піду і повішусь!” Бажання примушує йти і діяти. Спостерігаєтьмя матеріалізований психічний процес “воля”, що активизує нейрони рухової частини кори головного мозку. Найбільша концентрація зусиль волі спостерігається при першій суїцидальній спробі. У демонстративно-шантажних суїцидентів при кожній новій спробі, потребуємі вольові зусилля стають все меньшими, а значить період від виникнення суїцидальної думки до дії стає мінімальним.
Таким чином, воля є неподільною від сенсорних процесів, що покладені в основу свавільних рухів.
При дії сильних подразників спостерігається ряд змін у центральній нервовій системі. Ці зміни супроводжуються вегетативними розрядами, які покладені в основу зовнішнього прояву емоцій а визначаючими характер гіпоталамо-картікальних розрядів без яких виникнення емоцій не можливо.
Невдала суїцидальна спроба завжди супроводжується наданням першої медичної допомоги з наступним психіатрічним (медікоментозним) втручанням з метою за допомогою психоанальгетиків, антидеприсантів зменшити вплив психостресових факторів.
На наш погляд, це необхідно, але не є ефективним засобом тому, що він не враховує індивідуальних психологічних особливостей особистості суїцидента, причин, обставин, приводов та соціальних умов аутодеструктивної поведінки. Це підтверджує той факт, що 70% респондентів мали другу спробу позбавити себе життя після надання їм медичної допомоги без наступного психотерапевтичного супроводження.
Ми пропонуємо медико-психологічну структуру надання допомоги після суїцидальної спроби, яка враховує:
1.Симптоми, які слід упередити впершу чергу.
Як ми знаємо, при суїцидальних спробах причина та привод ніколи взагалі не збігаються. Таким чином, щоб перейти до з”ясування причин, які призвели до самогубства, требо усунути фактори, що слугували приводом до суїцидальної дії.
Суїцидальний привод – це остання негативна подія в житті людини, яка підштовхнула її до суїциду.
Перед медико-психологічним втручанням ми позбавляємось від одиниці, яка була каталізатором суїциду. Усунуння приводу, як правило, відбувається у два етапа.
* Активне втручання у ситуацію передбачає застосування ЕСТ у випадках високого ризику суїциду та лікування у стаціонарі протягом від 28 діб до 3 місяців.
* Пасивне втручання у ситуацію передбачає психотерапевтичну роботу з суїцидентом і повинно починаться через тиждень активного втручання та поступово замінити медікоментозне лікування соціальною та психологічною допомогою.
Другий етап спрямован на переконання пацієнта у недоречності дій, які можуть привести до самогубства та надання як практичної допомоги так і рекомендацій щодо прийняття рішення та заходів запобігання скрутного становища або негативної ситуації в яку потрапила людина. Головним є те, щоб надати можливість суїциденту через психотерапевтичні вправи з’ясувати, усвідомити, оцінити співвідношення ситуації та коштовності, яку він сам визначив за вихід з скрутного становища.
2. Вік.
Якщо враховувати вікову статистику самогубств серед населення, то самому молодшому суїциденту було 5 років (“Вечерние ведомости” №187 листопад 2000 ріку), а старшому 102 року (“Эхо планеты” №46 1995 рік) і тому психотерапевтичне втручання повинно враховувати вікові особливості суїцидента, які притаманні різним періодам життєдіяльності для того, щоб при складанні програм медико-психологічного втручання враховувати фізіологічні та психічні особливості різних категорій суїцидентів.
Підлітки: намагання вплинути на вибір об’єкту наслідування, підкреслювання позитивних рис характеру улюбленого героя, перенесення уваги з першочергових дій на другорядні (повсякденні) з метою розширення “меню буття” та самостійного пошуку рішення проблеми. Все це здійснюється у процесі гри, де стосунки повинні бути рівними, а ставлення до підлітків, як до дорослих.
Юнаки: через консультаційну роботу надати рекомендації щодо можливих шляхів самореалізації, з’ясування сфер інтересів, захоплень та умовного рівня інтелекту, переведення уваги з конформного стилю поведінки на індивідуальний, підкреслення позитивних рис характеру особистості. Використовуючи метод “упереджаючеї довіри”, заставити юнака повірити у власні сили і можливості, підняти рівень самооцінки та самовпевненості, навчити нести відповідальність за свої дії.
Рання дорослість: під час психотерапевтичних вправ дати можливість самореалізуватися через дружбу, співробітництво, змагання, подолати самотність, аффіліацію, навчити кохати, перемагати труднощі, іноді програвати у житті, але залишатися і бути впевненими у свої сили.
Середня дорослість: тренінги допоможуть знайти резерв особистих сил, можливостей, підвищити творчий потенціал мислення, надати впевненості у житті, подолати ситуаційні кризи та конфлікти, які пов’язані з:
* специфікою професійної діяльності;
* особистісно-сімейними причинами;
* станом здоров’я та цим обумовлені;
* антисоціальною поведінкою;
* матеріально-побутовими причинами.
Пізня дорослість: під час розмови співбесідник повинен відчути свою необхідність, важливість, те, що ним зацікавлені, а його проблемам співчувають і розуміють їх. Це краще відчувається у колі інших учасників бесіди, які можуть уважно слухати.
Психолог у бесіді з ними повинен дотримуватись наступних правил:
* посилювати мотиви жити далі;
* не звинувачувати;
* бути відвертим;
* зосереджувати увагу на кращих рисах характеру особистості;
* пропонувати йому свою допомогу або допомогу провідного фахівця в залежності від ситуації;
* підтримувати зацікавленість у прагненні краще пізнати себе;
* надавати конкретні рекомендації;
* заохочувати бажання працювати з вами;
* якщо співбесідник не погоджується з вами, з’ясуйте, чому і, в разі потреби, визнайте свою помилку або запропонуйте перевірити наявність або відсутність окремої якості за допомогою психологічних тестів;
* зробіть все можливе, щоб співробітник відчув увагу до своєї особистості та зрозумів цінність свого життя.
Під час проведення бесіди психологу потрібно з’ясувати такі питання:
* які події чи обставини викликали бажання позбавити себе життя («Що саме трапилось з Вами?»);
* чи була ця криза раптовою? Чи була можливість запобігти кризи?
* чи можете Ви контролювати перебіг подій, власними силами розв’язати проблему, що виникла;
* які засоби розв’язання проблеми були Вами вже використані і до яких наслідків це призвело;
* що саме тепер викликає найбільше занепокоєння?
* як Ви уявляєте собі подальше своє життя?
* яку допомогу Ви очікуєте від оточуючих?
Бесіда повинна проводитися віч-на-віч, без обмеження часу, так, щоб людина могла виговоритись. Треба продемонструвати співбесіднику зацікавленість його долею, розуміння, співчуття та готовність надати всю можливу допомогу для вирішення його проблем. При цьому неприпустимі будь-які критичні зауваження чи негативні оцінки як самої особи, так і її дій. Замість цього слід навести аргументи поміркованого і, безперечно, позитивного розв’язання існуючих проблем, які повинні спростувати уявлення співрозмовника про безвихідність ситуації.
Співбесідника необхідно переконати у тому, що:
* його ситуація не є унікальною: подібне вже траплялося з іншими, які справлялися з кризою;
* все погане вже відбулось, тепер буде легше, адже відтепер він не на самоті з проблемою;
* про нього не думають погано, а навпаки, цінують, розуміють й прагнуть допомогти;
* йому вже доводилось раніше бувати у скрутних ситуаціях та успішно їх долати, отже і теперішню ситуацію він здатний подолати і подолає.
Ці рекомендації не є догмою, але вони допоможуть практичному психологу у правильному руслі вести бесіду з пацієнтами будь-якої вікової категорії.
3. Соматичний стан.
Особливо впливають на суїцидальну поведінку важко виліковуємі та невиліковуємі захворювання. Як свідчить практика більшу кількість суїцидентів (87%) серед хворих на сухоту, СНІД, рак, цукровий діабет, астму.
Психолог у роботі з цією категорією звертає увагу на те, що людина виздоравлює лише тоді, коли сама цього сильно бажає і докладає певних зусиль у подоланні хворобливих криз. Краще надати кілька прикладів подолання хвороб завдяки сильної волі та особистісного бажання та впевненості у одужуванні. Робота ведеться у двох напрямках:
- як що людина навіювана, її можна примусити виконувати рекомендації, використовуючи наступні слова:
а) це дуже важливо, і якщо ви бажаєте подолати хворобу обов’язково послухайте мої поради;
б) Ви сильна людина, Ви це обов’язково зможете зробити;
в) Вас люблять і цінують. Ви повинні подолати хворобу за ради близьких, коханих вами людей.
Варіантів може бути багато, але у будь-якому разі ми звертаємося до найбільш важливих моментів у житті, цінностей.
Якщо людина самозакохана, ми після бесіди і порад можемо сказати: …”Вам це обов’язково допоможе, а ви не зможете цього зробити, тому що ….” – і перелікувати негативні риси особистості.
Багато є випадків коли злоба допомагала подолати людині хворобу.
Є категорія суїцидентів, яких умовно можна назвати постійні скаржники. Вони не здібні приймати допомогу, але продовжують скаржитися, можуть звернутися до суїциду, коли побачать, що всі замучені і більше не можуть їх витримувати.
Іншим моментом, на який звертає увагу психолог – вживання медичних препаратів.
Всі особи, які приймають ліки у дуже високих дозах, потребують обстеження для вирішення питання – потрібні їм реанімаційні заходи чи ні. Реанімація здійснюється лікарями в лікарні швидкої допомоги або у терапевтичному відділенні і починається відразу після того, як суїцидент потрапив до лікарні.
4. Психічний стан.
Принято рахувати, що самогубство скоюють психічно хворі особи. Але, як свідчить практика, серед суїцидентів чисельність осіб, що мають відхилення у психічному розвитку складає приблизно 25 – 30 %. Це ствердження не протерічить визначенню самогубства, яке ми дали на початку статті, тому, що хвороблива функція головного мозку перш за все є блокування пізнавальної діяльності з опіром на власний досвід.
Суїцидент не може не може бути визнан психічно хворим тільки в силу того, що він намагався позбавити себе життя. Щоб встановити психічний стан людини психолог повинен використовувати наступні принципи:
1. Людина повинна вважатись психічно здоровою і здатною усвідомлювати свої дії і керувати ними, поки зворотне не буде доказано.
2. Жодна особа без її особистої згоди не може бути підвергнута медичним, науковим або іншим дослідженням.
3. Здійснення психологічного дослідження повинно співпадати сукупності діючих правових норм та вимогам етичного кодексу психолога.
4. Психолог незалежен у власних рішеннях і керується у власній діяльності тільки власними знаннями та сукупністю правових норм у даному випадку.
5. Характер та рівень підготовки психолога повинен відповідати характеру та ступеню складності дорученого йому дослідження.
6. Інформація, яка міститься в об’єктах дослідження, не може бути психологом отримана та інтерпретована будь-яким іншим засобом, крім використання науково-обгрунтованих і веріфіцированих методів
7. Психолог особисто досліджує всі пред’явлені на дослідження об’єкти.
8. Сторони, що зацікавлені в процесі дослідження, приймають всі доступні заходи для забезпечення повноти дослідження в межах діючих правових норм.
9. Висновки психолога будуються на даних, отриманих під час дослідження максимально можливої чисельності об’єктів дослідження, які співпадають між собою і діючими діагностичним стандартом.
10. Жодне рішення психолога не має доказу, якщо воно не спирається на факти і не мотивоване.
Треба пам’ятати, що психолог не має право ставити діагноз хвороби і, якщо результати дослідження дають підставу сумніву відповідного психічного здоров’я особистості, він повинен передати досліджуємого психіатру.
5. Які заходи він застосовував, щоб позбавитися ситуації в яку потрапив та їх результати.
При роботі з суїцидентом психолог повинен знати, що вирішення конфліктної ситуації, при розгляді проблеми самогубства, здійснюється одним шляхом – самодеструктивним і суїцидальна поведінка може бути обумовлена змінами у житті (таблиця 1), які мають різну психостресову ступінь.
Таблиця 1
Зміни у житті, які можуть викликати суїцидальні реакції у людини.
№ п\п
Фактори стресу, які викликають суїцидальні реакції
Умовні одиниці
1.
Смерть дружини.
100
2.
Розлучення.
73
3.
Розрив з партнером.
65
4.
Відбуття покарання у в’язниці
63
5.
Смерть близького родича.
63
6.
Травма чи хвороба.
53
7.
Одруження.
50
8.
Пересування по службі.
47
9.
Примирення з партнером, чоловіком (дружиною)
45
10.
Уход на пенсію.
45
11.
Хвороба члена родини.
44
12.
Вагітність партнерки.
40
13.
Сексуальні проблеми.
39
14.
Народження дитини
39
15.
Фінансові труднощі.
38
16.
Смерть близького друга.
37
17.
Зміна місця роботи.
36
18.
Збільшення чисельності подружніх сварок.
35
19.
Борги, які постійно збільшуються.
31
20.
Отримання грошової позички.
30
21.
Підвищення службової відповідальності.
29
22.
Уход сина (дочки) з батьківського дому.
29
23.
Свари з батьками чоловіка.
29
24.
Великий особистісний успіх.
28
25.
Вихід жінки на роботу (або звільнення з роботи)
26
26.
Закінчення школи, вступ до інституту.
26
27.
Зміна житлових умов.
25
28.
Зміна склавшихся звичок (стереотипів).
24
29.
Конфлікти з керівництвом.
23
30.
Зміна умов праці або робочого часу.
20
31.
Зміна місця мешкання.
20
32.
Іспити, кваліфікаційна атестація на роботі.
20
33.
Зміна звичного місця відпочинку.
19
34.
Зміна відношень з оточенням (друзями, колегами).
18.
35.
Порушення сну.
16
36.
Зміна характеру та частоти зустріч з іншими членами родини.
15
37.
Зміна звичного режиму харчування та кількості вживаємої їжі.
15
38.
Штраф за порушення дорожнього руху.
12

Якщо людина набрала 150-199 у.о. – її ступень чинити опір суїцидонебезпечним стресам – високий.
200-299 – спостерігається порогова ступень чинити опір суїцидонебезпечним стресам.
300 і > – низька ступень чинити опір суїцидонебезпечним стресам.

У кожному випадку психолог складає для суїцидента індивідуальний план виходу з кризової ситуації і забезпечує його психологічне супроводження.
6. Соціальні стосунки.
Ми зупинилися на життєвих етапах виникнення суїцидальних думок і пасивної суїцидальної поведінки. Кажучи про самогубство, як соціальне явище, то маємо на увазі, що на вибір форм поведінки впливає суспільство, близьке оточення. Це краще спостерігається при розгляді особливостей соціальних зв’язків суїцидентів:
2. «Я –»;«Ти +»: психологічно це депресивний стан внаслідок самоприниження, характерний для самотніх меланхоліків. Спроба самогубства може переслідувати три цілі:
* покінчити із втомою чи ненавистю;
* покарати самого себе, при нездатності знайти вихід із кризи;
* бажання покарати тих, перед ким приходилося принижувати себе.
2. «Я –»;«Ти -»: це позиці безнадійності. Вона притаманна багатьом людям, але спроба самогубства приймається тоді, коли в силу певних причин, людина не виходить переможцем в боротьбі за право займати ту ступінь в суспільстві, котру бажає зайняти.
3. «Я +»;«Ти -»: це ситуація, яку людина вирішує за принципами: або Я або Він. Спроба самогубства – це лише спосіб залякати, а її летальний результат – результат нещасного випадку.
4. Позиція «Я +»;«ТИ +»:не передбачає суїцидальної спроби.
Розглянемо більш складну композицію відносин: Я – Ти – Вони.
1. «Я –»; «Ти +»;«Вони –»: це позиція самознущання, яку можна пояснити патологією сприйняття, чим і обумовлені суїцидальні спроби.
2. «Я –»; «Ти -»;«Вони –»: це позиція песиміста. А песимізм – це не патологія, а спосіб світосприйняття. Суїцидальна реакція виникає в результаті фатального збігу обставин, з яких випливає висновок: «Хороших людей вже не має, нікому не можна довіряти»; самогубство сприймається як спосіб уникнення травмуючої ситуації.
3. Заслуговує уваги позиція випадків: «Я –»; «Ти +»;«Вони +»: це один із видів самогубства повільного і страшного. Караючи себе, суїцидент кидає виклик оточенню, звинувачує його у нерозумінні своєї особистості.
Ось чому, коли ми характеризуємо особистість суїцидента, стверджуємо, що їм притаманне низький соціальний інтелект (слабка мисленно-пізнавальна і аналітична діяльність) та сильна воля.
7. Звертався чи ні за допомогою до інших спеціалістів (психологів та психіатрів). Наявність чи відсутність ефекту від їх втручання.
8. Особливості суїцидальної поведінки.
Психолог перш за все відповідає на питання:
І.Чи є цей випадок самогубством?
Іноді за самогубство приймають та «списують» на нього всі випадки смерті, які не можна відразу пояснити. Це не є правильним: треба вміти розмежувати такі види смерті, як вбивство, самогубство, нещасний випадок, самопожертвування, невиправданий ризик. Самогубство – це добровільне, усвідомлене позбавлення людиною себе життя. Суїциденти, як правило, завжди залишають передсмертні записки. Їх умовно можна поділити на монологічних та діалогічних. Монологічні не передбачають наявності інших осіб, які були би причетними до цього самогубства. Діалогічні – завжди пов’язані з будь-якими особами, що звинувачуються у підштовхуванні до скоєного вчинку.
Поняття нещасний випадок по різному тлумачиться у сучасній психологічній та юридичній літературі. Тому, нещасний випадок, у результаті якого наступила смерть людини треба правильно кваліфікувати. Нещасний суїцидальний випадок серед психічно хворих – це неусвідомлені дії особи, результатом яких є її смерть. Серед хворих на шизофренію під час кризового стану суїцидальні спроби є «нормою», їх важко попередити, якщо не використовувати медикаментозні засоби втручання. Але, після психічної кризи хворі заперечують факт спроби самогубство. Летальний кінець у такому випадку треба розцінювати не як самогубство, а як нещасний випадок через бездоглядність та втрату людиною ясної свідомості. Отже, нещасний суїцидальний випадок – це результат дій, під час яких людина не мала наміру вмерти і не передбачала небезпеки певних дій для свого життя, загинула через необережність. Наприклад: людина падає з висоти під час миття вікна.
Особливої уваги потребує розслідування смерті, спричиненої вогнепальною зброєю. По-перше, це може бути вбивство – свідоме позбавлення життя однією людиною іншої. По-друге, нещасним випадком. По-третє – наслідком невиправданого ризику. У будь-якому разі призначається криміналістична експертиза, яка повинна відповісти на запитання:
* чи слугувала ця зброя знаряддям вбивства;
* чи відповідають отримані смертельні пошкодження засобу використання зброї;
* чи співпадають відбитки пальців на зброї з відбитками пальців трупа;
Невиправданий ризик – це наслідок небезпечних дій людини, яка має передбачати їх негативні наслідки, але зневажає ними. У цьому випадку повинна бути призначена додаткова криміналістична експертизи. Додаткові експертизи також варто призначати у випадках зашморгу, втоплення, автоциду (загибелі внаслідок ДТП). Головним завжди залишається питання: ”Чи наступила смерть у результаті дій людини або вона є результатом впливу інших втручань?”
Ще один вид смерті можна віднести до самопожертвування, – коли людина йде на смертельний ризик заради спасіння багатьох інших осіб або досягнення мети державного характеру. Прикладами цього можуть слугувати дії військовослужбовців і співробітників ОВС під час виконання ними службових обов’язків.
Таким чином, під час проведення службового розслідування за фактом самогубства психолог на підставі отриманих даних та результатів кримінологічної експертизи повинен чітко класифікувати вид смерті.
ІІ. До якого виду належить суїцидальна дія?
По-перше, треба визначити, до якого типу належить цей вид самогубства: прямого, чи непрямого. Прямий суїцид – це дії, які спрямовані на швидке позбавлення себе життя (отрута, постріл, повішення, падіння з висоти, тощо). Непрямий суїцид – це серія дій, наслідком яких може бути смерть (голодування, вживання наркотиків, алкоголю тощо).
Окрему позицію у цієї розбіжності займає автоцид – смерть внаслідок ДТП (використання автотранспортних засобів з метою здійснення самогубства).
По-друге, суїцид є закінченим чи незакінченим. Закінчений суїцид – це дії, наслідком яких є смерть. Незакінчений суїцид – дії, після яких людина залишилась живою, але на деякий час втратила працездатність. У обох випадках виникає багато труднощів у особи, яка проводить службове розслідування. Якщо суїцид є закінченим, то при зборі інформації всі особи, які причетні та є прямими або непрямими свідками цієї події, можуть надавати невірні, суперечливі данні про людину, яка скоїла самогубство. Це обумовлено забобонами, що про мертвих не кажуть погано, метою приховати деяку інформацію. У першому випадку при проведенні бесіди психолог звертає увагу на те, що співробітника вже не повернеш, а об’єктивні дані допоможуть уникнути помилок у роботі з іншими працівниками та запобігти причинам, умовам і факторам, які призводять до самогубства. У другому випадку використовується метод схрещених питань та аналізуються протиріччя у відомостях, які йому надав співбесідник з моделюванням нових запитань, побудовою версій та їх подальшою перевіркою.
Причини суїциду – це комплекс життєвих криз, які переживає людина. До них належать:
1. Переживання образи, самотність, відчуженість, неможливість бути зрозумілим.
2. Дійсна або вигадана втрата коханої близької людини, ревнощі.
3. Переживання, пов(язані із смертю рідних чи розлученням з жінкою.
4. Почуття провини, сорому, скомпроментованість, ображення самолюбства, каяття совісті, незадоволення собою.
5. Побоювання ганьби, приниження.
6. Страх покарання, небажання просити вибачення.
7. Любовні невдачі, сексуальні ексцеси.
8. Почуття помсти, злоби, протесту, погрози.
9. Бажання привернути до себе увагу, співчуття, уникнути неприємних наслідків хибного вчинку, життєвої ситуації.
10. Співчуття або наслідування товаришам, героям книг чи фільмів (ефект Вернера).
Аналіз психологічного стану обстежених суїцидентів дозволяє зробити наступні висновки:
1. Людина вдається до самогубства у критичний момент тоді, коли збіг обставин «замикає коло» і будь який вихід із кола блокується певними втратами. Через небажання страху втратити щось конкретне, людина лишає себе життя.
2. Регламентація поведінки співробітника під час виконання посадових обов’язків примушує їх боятися змін, гальмує конструктивну активність особистості.
3. Суїцидальні тенденції можливо умовно поділити на такі етапи:
3.1. етап впливу суїцидальних чинників
3.2. етап виникнення суїцидальних думок
3.3. етап суїцидальних погрози
3.4. етап суїцидальних дій (вибір способу)
3.5. етап суїцидальної спроби
3.6 етап – постсуїцидальної кризи у суїцидів:
* загальна мета усіх суїцидів – пошук рішення;
* загальна задача усіх суїцидів є припинення свідомості;
* загальний стимул при суїциді є нестерпна психічна біль;
* загальним стресором при суїциді є фрустріровані психологічні потреби;
* загальною суїцидальною емоцією є безпорадність, безнадійність;
* загальним внутрішнім відношенням до суїциду є амбівалентність;
* загальним станом психіки є звуження когнітивної сфери
* загальною дією при суїциді є втеча;
* загальним комунікативним актом при суїциді є повідомлення про свої наміри;
* загальною закономірністю є відповідність суїцидальної поведінки загальному стилю поведінки на протязі життя (помисливість, тривога, афективність в діях).
4. Періодами суїцидального ризику є:
* стан інтоксикації і період витверезіння;
* святкові і вихідні дні;
* темний час доби;
* погані новини різного характеру.
5.Симптомами суїцидальної поведінки є:
* стан депресії чи параної;
* сильне хвилювання;
* розмова про самогубство чи погроза здійснити його;
* наявність спроб самогубства раніше;
* підвищена тривожність;
* відсутність змісту життя;
* зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами;
* психічні розлади від 3 до 14 місяців;
* дивна поведінка чи тривожність про те, що може з ним статися;
* яскраво виявлені зміни в поведінці;
* надмірний спокій – ознака рішучості покінчити з собою;
* нереальні висловлювання про втечу;
* вікові труднощі у взаємовідносинах з іншими;
* байдужість до подій в світі, дій оточуючих;
* збір і упаковка своїх речей;
* роздача своїх речей;
* паранояльні манії і галюцинації
Умови суїциду – це соціально-психологічні обставини, які характеризують стосунки людини з оточенням (родичі, родина, сусіди, співробітники, друзі, знайомі тощо), умови життя, соціальний статус, можливості самореалізації.
9. Вибор системи психопрофілактичної роботи з суїцидентами.
По-перше, це психокорекційна робота. З суїцидентами вона проводиться у два етапа:
1. Психокорекція особистості
Перший етап. Аналіз стресової ситуації
Психологу необхідно з(ясувати причини та обставини, які спонукали злюдину позбавити себе життя (психологічна бесіда).
Вимоги до психолога: максимум уваги, емпатія, відсутність будь-якої критики, бесіда у вигляді монологу суїцидента з елементами методу активного вислуховування.
Основні правила проведення бесіди з суїцидентами:
1. Слухайте дуже уважно. Схоплюйте не тільки те, що говорить суїцидент, але і як він це робить (тембр, ритм, паузи). Це вам допоможе правильно зрозуміти його емоційний стан.
2. Визначте головні проблеми. Дайте можливість людині відверто розкрити істинну проблему. Запитуйте: «Як це трапилося?» Уточніть деталі. Дайте зрозуміти, що вам дещо відомо. Використайте відкриті та закриті запитання.
3. Зверніть увагу суїцидента на його бажання накласти на себе руки, не бійтеся цього робити. Спитайте: «Ви вирішили вбити себе? Як це Ви зробите?» Засуджений почує те, що він бажає, і це розрядить обстановку.
4. Розмова повинна відбутися сам на сам.
5. Ви повинні зібрати інформацію у ході розмови, яка була б корисна для подальшої корекційної роботи.
Другий етап. Корекція особистих установок суїцидента.
Психолог займає активну позицію, підказує, звертає увагу на ті речі, які суїцидент не помічав раніше. Необхідно зробити все, щоб людина побачила себе збоку в іншому світлі.
Особливості корекційної роботи з різними категоріями схильних до самогубства в залежності від мотивів виникнення намірів про вчинення самогубства полягає у:
«протестуючих» засобом корекції є переведення агресії з аутоагресії в інше русло. Після фізичного розвантаження необхідно перевести суїцидента на раціональний рівень розуміння ситуації та на пошук виходу з неї.
«шантажистів» корекцію краще проводити у ході групової терапії, де робиться акцент на те, щоб привернути загальну увагу до особистості суїцидента кожного учасника групового тренінгу.
«самосуддів» поведінка зумовлена психічними розладами особистості, і корекція може застосуватися тільки у ході гіпнотерапії. Для цього необхідно запрошувати фахівців у цій галузі або направляти таких людей до психічних лікарень.
«безвихідників» корекція проводиться в залежності від проблем, які відчуває суїцидент:
- коли схильний до самогубства відчуває себе самотнім, корекцію краще проводити у вигляді групової терапії, яка спрямована на об(єднання учасників тренінгу та на розвиток міжособистісної довіри;
- якщо були проблеми у стосунках з родичами, то всі травмуючи моменти потрібно корегувати в ході рольового тренінгу;
- проблеми, пов(язані зі станом здоров(я, потрібно вирішувати разом з медичними працівниками, оскільки більшість захворювань мають психогенну природу.
Для профілактики самогубств можна використовувати наступні засоби впливу та психологічного втручання:
1. Аутогенне тренування, що дозволяє переключити організм суїцидента з напруженого емоційного стану в стан емоційного спокою.
2. Психогігієнічний комплекс та прогресивну релаксацію, які впливають на поліпшення емоційних станів схильних до самогубства.
3. Психотерапевтичні вправи, які дозволяють вирішити два завдання:
- активно сприяти реалізації індивідуальної мети ;
- зменшувати внутрішню аутоагресивність.
4. Психофізичні вправи і фітотерапію, які поліпшують емоційний стан суїцидентів.

10. Рубежний контроль. Система контролю.
З метою попередження суїцидальних вчинків доцільно використовувати метод експертного візуального визначення та обліку емоційних станів людини. Для цього потрібно сформувати експертні групи з найбільш досвідчених і кваліфікованих співробітників. Число експертів, які налічувалися в групі визначалися в залежності від поставленої точності оцінок, але не менше трьох чоловік. Співробітникам які притягувалися в якості експертів було необхідно:
* знати індивідуальні особливості суїцидентів у емоційному реагуванні, основні емоційні стани схильних до самогубства і можливі причини що їх викликають;
* бути зацікавленими в даній діяльності тобто мати можливість використовувати результати оцінок в інтересах справи;
* бути підготовленими протистояти думці більшості при впевненості у своїй справі, вмотивовувати свій висновок, уміти розв(язувати питання, що виникли у конфліктній ситуації, швидко переключатися з одного зовнішнього емоційного показника на інший і аналізувати конкретну ситуацію для визначення причин даних емоційних станів суїцидентів;
* враховувати тільки спостерігаємий емоційний прояв і його об(єктивні причини.
Для визначення емоційного стану експерти використовують таблицю “Експертні оцінки визначення емоційних станів суїцидентів”. Порядок використання таблиць передбачає
* Кожному балу відповідає набір зовнішньо-емоційних показників;
* В таблиці – п(ятибальна шакала з показником «3″ в якості нульової точки;
* 5 балів – сильно позитивні емоції;
* 4 бала – слабкі позитивні емоції;
* 2 бала – слабкі негативні емоції. (незадоволеність, гнів, страждання, тривога, жах тощо).
* 1 бал – сильні негативні емоції (сильне страждання, відчай, жах).
З початку експерт, як правило, зосереджував увагу на найбільш яскраво виражених зовнішньо-емоційних показниках, потім ступені уважності роздивлявся інші показники і узагальнювати їх приймая рішення про кінцевий бал емоцій.
У осіб з суїцидальними тенденціями, як правило, спостерігалося порушення комунікативних і адаптаційних здібностей.
Таким чином, проведені нами фізіологічні, клінічні та психологічні дослідження дають вичерпний доказ зв’язку між функціями мозку та суїцидальною поведінкою, яку можна визначити як результат хіміко-фізіологічних та психічних змін у корі головного мозку людини, що підштовхує його до аутодеструктивних дій.
На наш погляд, суїцидальна поведінка пов’язана зі спеціфічним руйнуванням кори головного мозку, що відповідає за сприйняття. У суїцидентів, без сумніву, має місце порушення гностичної функції, яка відповідає за оцінку сенсорної інформації за досвідом минулого. Це призводить до фізіологічних здвижок у активності мозку. В результаті, характерні реакції вегетативної нервової системи при вольовому зусиллі практично відсутні. Це призводить до порушення діяльності мислення тому, що головний мозок у недостатньому ступеню збагачується кіснем. Існуючему процесу можна надати характеристику як патологічному, але без наочних аномальних змін, пов’язаних з суїцидальною поведінкою, що робить запропоновані методи психологічного втручання у пресуїцидальний та постсуїцидальний період ефективними на 87%.