______________________________________________________________________________________________________________________________

Сулицький В.В. – Київський інститут внутрішніх справ
Яковенко С.І. – Київський інститут внутрішніх справ

Самогубство – аномальне явище людської поведінки, що суперечить інстинкту самозбереження. Парадоксальність існування людини полягає у тому, що вона цінує життя дорого, але часто втрачає його безглуздо. У світі кожну хвилину від самогубства гинуть особи різної статі, віку, професійного та культурного рівня. Щорічна кількість завершених самогубств в Україні складає 38 осіб на 100000 населення. Це один із найбільших показників у світі. Прийнято вважати, що у випадках, коли у державі співвідношення суїцидентів на 100000 населення сягає 20, то проблема набуває статусу національного лиха і потребує негайного реагування всіх гілок влади, які відповідають за соціальну політику держави.
Суїцидальні випадки спостерігаються і серед працівників органів внутрішніх справ, які між іншим пройшли попередній медичний та психологічний відбір. Тільки за 1998 рік 58 осіб начальницького складу ОВС позбавили себе життя. Аналіз матеріалів службових розслідувань суїцидальних випадків працівників міліції показав, що у 70% випадків вірогідними причинами самогубств були соціально-побутові конфлікти (йдеться про зовнішні обставини, які підштовхнули до самодеструктивної дії). Проте при цьому не завжди вдається встановити мотиви, умови та привид скоєного самогубства. (Лист МВС України № 956 / КВ від 21.02.1997 року), виробити дійові рекомендації щодо профілактики суїцидів.
Одна з причин такого становища пов’язана з тим, що до проведення службових розслідувань не залучаються спеціалісти у галузі суїцидології. Роль психолога УМВС звичайно обмежується аналізом психологічних особливостей суїцидентів. Внаслідок цього в матеріалах службових розслідувань мають місце підміна понять, плутанина в основних психологічних категоріях: подеколи головне вважається другорядним, а другорядне – головним. Некомпетентність породжує напівправду, яка гірша за брехню. Якщо й далі діяти таким чином, то ми ніколи не позбудемося суїцидальних випадків серед тих, хто стає на варті закону.
Такий стан справ не може бути задовільним і вимагає:
* розробки методичних рекомендацій щодо проведення службових розслідувань за фактом самогубств працівників ОВС;
* розробки стратегії та тактики участі психолога УМВС у службових розслідуваннях, завдання якого полягає у здійсненні психологічного аналізу суїцидальних вчинків, узагальненні психологічних характеристик працівників-суїцидентів;
* визначення чинників, які призводять до негативних психічних змін в особистості працівника.
До них належать :
– сімейно-побутові негаразди;
– конфлікти службового характеру;
– зловживання спиртними напоями та наркотичними речовинами
– довго тривала хвороба.
Самогубство є трагічною подією не тільки для сім’ї суїцидента, але й для його близького оточення: друзів, колег по роботі, знайомих. Відразу, після суїцидальної спроби, виникає багато запитань, на які важко відповісти. Оточуючі починають згадувати, що в останні дні суїцидент щось робив не так, і вигляд у нього був збентежений, він натякав, що його більше не побачать. Це – спогади, але напередодні ніхто не звертав уваги на ці факти, не запитав: «що трапилось?», не запропонував свою допомогу.
Щоб розібратися у кожному випадку самогубства, порушується кримінальна справа за фактом смерті, яка найчастіше, закривається за відсутністю складу злочину, адже у даному випадку суб’єкт та об’єкт злочину співпадають. Винятком є поодинокі кримінальні справи стосовно доведення до самогубства (ст.99 КК України).?
Щоб попереджати випадки самогубств серед працівників ОВС, потрібне досконале службове розслідування з залученням фахівців у галузях суїцидології, кримінології, медицини, психології, соціальної роботи тощо. Ми пропонуємо наступні рекомендації, які допоможуть уникнути типових помилок під час проведення службового розслідування психологічних аспектів самогубства працівника ОВС.

1. Правові підстави та порядок проведення
службового розслідування психологічних причин самогубства

Службові розслідування за фактами самогубств, скоєних особами рядового і начальницького складу ОВС, проводиться інспекцією по особовому складу, іншими підрозділами і посадовими особами ОВС. Його порядок регламентується Наказом МВС України № 552 від 6 грудня 1991 року «Про заходи по зміцненню законності в діяльності органів внутрішніх справ».
До участі у проведенні службового розслідування психологічних причин самогубства доцільно залучати психолога УМВС, що обумовлено стратегією розвитку психологічної служби в ОВС (див. Наказ МВС України від 26.06.1997. №956 / КВ “Про профілактику самогубств” та Положення про службу психологічного забезпечення оперативно-службової діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ України (п. 3.14; п. 3.19), затверджене Наказом МВС України № 423 від 28. 06. 1997; Лист МВС України № 6\2 – 820 від 09.04.1997 року (п. 18), вимоги МВС України від 15 листопада 1999 року № 6254/Ан та 13 січні 2000 року № 158/Бг.).
Задачами службового розслідування є повне, об’єктивне та всебічне дослідження обставин порушень, скоєних особами рядового та начальницького складу ОВС, виявлення причин та умов, що сприяли їх скоєнню, встановлення винних і забезпечення правильного застосування діючих нормативних актів з тим, щоб кожен, хто скоїв порушення, був притягнутий до справедливої відповідальності, щоб ні один невинний не був притягнутий до відповідальності.
Службове розслідування повинно сприяти дотриманню законності, викоріненню випадків її порушення, вихованню особового складу ОВС в дусі точного і безумовного дотримання чинного законодавства. Будь-яке службове розслідування для вирішення поставлених задач та досягнення позитивного результату має спиратися на чіткий план дій.
Службове розслідування психологічних причин суїциду має ряд суттєвих особливостей, пов’язаних з тим, що самогубство серед працівників ОВС є не тільки надзвичайною подією, що торкається певного кола близьких людей, воно суттєво впливає на морально-психологічний клімат в органах та підрозділах.
При його здійсненні необхідно враховувати:
- психологічні особливості ситуації загалом та її психологічний вплив на працівників ОВС;
- психологічні особливості осіб, які приймають участь у службовому розслідуванні;
- суб’єктивне сприйняття ситуації та причин, що її викликали;
- суб’єктивне ставлення до суїцидента;
- існуючу нормативну базу службової діяльності;
- психологічні особливості свідків та причетних до випадку осіб;
Етапи службового розслідування психологічних аспектів самогубства передбачають:
1. Ознайомлення з документацією, зокрема з:
* службовою характеристикою на суїцидента;
* витягом з особової справи суїцидента;
* психологічною характеристикою на особу, що скоїла суїцид;
* копіями медичних довідок на працівника-суїцидента;
* протоколами допитів свідків або пояснюваннями осіб, причетних до події;
* результатами медичної експертизи про причини смерті.
Психолог має право знайомитись з усіма вище зазначеними документами для досконалого вивчення причин та умов, мотивів і обставин суїцидального випадку з метою аналізу недоліків, які існують у роботі з питань попередження самогубств серед працівників ОВС та розробки методичних рекомендацій щодо їх усунення.
2. Проведення психологічної експертизи, відповідно до Службової записки №4885/БЧ від 11.09.1998 року – результати якої включаються до розслідування. Вона здійснюється головним психологом УМВС міста чи області, або іншим призначеним експертом, який має відповідний професійний рівень.
3. Аналіз та синтез інформації про:
* причини;
* умови;
* обставини самогубства;
* класифікація суїциду;
4. Складання довідки про психологічні аспекти самогубства працівника ОВС.
У довідці за результатами службового розслідування психологічних аспектів самогубства працівника ОВС має бути пояснені:
* вид самогубства;
* причини та умови, вірогідний привід (формальний) і обставини самогубства;
* висновки;
* пропозиції.

2. Стратегія та тактика проведення
службового розслідування психологічних причин самогубства

Самогубство є одним із загадкових видів смерті, який вимагає ретельного службового розслідування. До його проведення бажано залучати спеціаліста психолога, який знає законодавство та інші нормативні акти, знайомиться з протоколом огляду місця події, а також іншою інформацією необхідною для забезпечення всебічності, повноти та об’єктивності розслідування психологічних аспектів самогубства.
Щоб зрозуміти самогубство як вид смерті треба мати чітке уявлення про механізм суїцидальної поведінки (схема 1).
Схема 1

1 – соціально-ситуаційні чинники;
2 – особистісні чинники;
3 – конфлікт;
4 – соціально-психологічна дезадаптація;
5 – крах цінностних установок;
6 – провокуючи фактори;
7 – мотиваційна готовність;
8 – підштовхуючи зовнішні чинники;
9 – пресуїцид – стан особистості, який обумовив підвищену, у відношенні до умовної норми, вірогідність скоєння суїцидального акту. Виявлені у пресуїциді психопатологічні прояви носять поліморфний характер. Пресуїцид включає дві фази:
9-а – предиспозиційна фаза, що характеризується виключно високою активністю людини щодо пошуку виходу з кризової ситуації. Ця активність не супроводжується суїцидальними виконавчими діями. По мірі того, як вичерпуються варіанти вирішення ситуації, породжується думка про її безвихідність. На цьому етапі суїцидент гостро відчуває нестерпність існування в умовах, що склалися, і усвідомлює відсутність бажання жити, але думки про самогубство не певні. У цих умовах ще зберігається можливість надати допомогу і підтримку людині, вивести її з тупика.
Якщо суїцидент не знайшов варіанту виходу з кризової ситуації, не отримав допомоги і підтримки, то дезадаптація поглиблюється і починається суїцидальна фаза пресуїциду;
9-б – суїцидальна фаза характеризується тим, що у людини виникають суїцидальні думки, а пізніше – і обдумування способу самогубства. На цьому етапі, як правило, потрібно втручання спеціалістів (психологів, психіатрів тощо). Слід визначити, що суїцидальна фаза пресуїцида, початок якої пов’язан з виникненням суїцидальних думок, триває вплоть до посягання на своє життя;
10 – суїцид.
При проведенні розслідування психологічних аспектів самогубства, психолог перш за все відповідає на питання:
І.Чи є цей випадок самогубством?
Іноді за самогубство приймають та «списують» на нього всі випадки смерті, які не можна відразу пояснити, коли самогубець не залишив записки або листа. Самогубство – це добровільне, усвідомлене позбавлення людиною себе життя.
ІІ. До якого виду належить суїцидальна дія?
Закінчений суїцид – це дії, наслідком яких є смерть. Незакінчений суїцид – дії, після яких людина залишилась живою, але на деякий час втратила працездатність. У обох випадках виникає багато труднощів у психолога, який проводить службове розслідування психологічних аспектів випадку. Якщо суїцид є закінченим, то при зборі інформації всі особи, які причетні та є прямими або непрямими свідками цієї події, можуть надавати невірні, суперечливі дані про людину, яка скоїла самогубство. Це обумовлено забобонами, що про мертвих не кажуть погано, метою приховати деяку інформацію. У першому випадку при проведенні бесіди психолог звертає увагу респондентів на те, що людину вже не повернеш, а об’єктивні дані допоможуть уникнути помилок у роботі з іншими працівниками та запобігти причинам, умовам і факторам, які призводять до самогубства. У другому випадку використовується метод схрещених питань та аналізуються протиріччя у відомостях, які йому надав співбесідник з моделюванням нових запитань, побудовою версій та їх подальшою перевіркою. У будь-якому разі, психолог визначає причини самогубства та усуває недоліки у роботі з цього напрямку.
Якщо суїцидальна спроба не призвела до смерті працівника, психолог у бесіді з ним повинен дотримуватись наступних правил:
* посилювати мотиви жити далі;
* не звинувачувати;
* бути відвертим;
* зосереджувати увагу на кращих рисах характеру працівника;
* пропонувати йому свою допомогу або допомогу провідного фахівця в залежності від ситуації;
* підтримувати зацікавленість працівника у прагненні краще пізнати себе;
* надавати конкретні рекомендації;
* заохочувати бажання працівника працювати з вами;
* якщо працівник не погоджується з вами, з’ясуйте, чому і, в разі потреби, визнайте свою помилку або запропонуйте перевірити наявність або відсутність окремої якості за допомогою психологічних тестів;
* зробіть все можливе, щоб працівник відчув увагу до своєї особистості та зрозумів цінність свого життя.
Під час проведення бесіди психологу потрібно з’ясувати такі питання:
* які події чи обставини викликали бажання позбавити себе життя («Що саме трапилось з Вами?»);
* чи була ця криза раптовою? Чи була можливість запобігти кризи?
* чи можете Ви контролювати перебіг подій, власними силами розв’язати проблему, що виникла;
* які засоби розв’язання проблеми були Вами вже використані і до яких наслідків це призвело;
* що саме тепер викликає найбільше занепокоєння?
* як Ви уявляєте собі подальше своє життя?
* яку допомогу Ви очікуєте від оточуючих?
Бесіда повинна проводитися віч-на-віч, без обмеження часу, так, щоб людина могла виговоритись. Треба продемонструвати співробітнику зацікавленість його долею, розуміння, співчуття та готовність надати всю можливу допомогу для вирішення його проблем. При цьому неприпустимі будь-які критичні зауваження чи негативні оцінки як самої особи, так і її дій. Замість цього слід навести аргументи поміркованого і, безперечно, позитивного розв’язання існуючих проблем, які повинні спростувати уявлення співрозмовника про безвихідність ситуації.
Працівника необхідно переконати у тому, що:
* його ситуація не є унікальною: подібне вже траплялося з іншими, які справлялися з кризою;
* все погане вже відбулось, тепер буде легше, адже відтепер він не на самоті з проблемою
* про нього не думають погано, а навпаки, цінують, розуміють й прагнуть допомогти;
* йому вже доводилось раніше бувати у скрутних ситуаціях та успішно їх долати, отже і теперішню ситуацію він здатний подолати і подолає.
ІІІ. Що було причиною самогубства?
У цьому випадку може призначатися психологічна експертиза щодо встановлення стану, який призвів до самогубства. Експертний висновок готує психолог, який призначен для її проведення та має професійний рівень не нижче магістра психології. Він повинен відповісти на питання:
* чи знаходилась дана особа у період перед смертю у психологічному стані, який сприяв самогубству (стан депресії тощо)?
* якщо так, то що викликало цей стан?
При відповіді на ці запитання треба розмежувати такі поняття як причини, умови та привід самогубства.
Причини суїциду – це комплекс життєвих криз, які переживає людина. До них належать:
1. Переживання образи, самотність, відчуженість, неможливість бути зрозумілим.
2. Дійсна або вигадана втрата коханої, близької людини, ревнощі.
3. Переживання, які пов(язані із смертю рідних, розлученням з дружиною, неможливістю спілкуватися з дітьми.
4. Почуття провини, сорому, скомпроментованість, ображення самолюбства, каяття совісті, незадоволення собою.
5. Побоювання ганьби, приниження.
6. Страх покарання, небажання просити вибачення.
7. Любовні невдачі, сексуальні ексцеси.
8. Почуття помсти, злоби, протесту, погрози.
9. Бажання привернути до себе увагу, викливати співчуття, уникнути небажаних наслідків хибного вчинку або складної життєвої ситуації.
10. Співчуття або наслідування товаришам, героям книг чи фільмів (ефект Вернера) [ 12; 13; 14].
В основі суїциду часто знаходяться конфлікти. Психолог повинен знати класифікацію конфліктів, результатом яких може стати самогубство. Вони розподіляються на:
* конфлікти, які пов’язані зі специфікою професійної діяльності;
* особистісно-сімейні конфлікти;
* конфлікти, що пов’язані зі станом здоров’я;
* конфлікти, які пов’язані з антисоціальною поведінкою;
* конфлікти, що обумовлені матеріально-побутовими труднощами.
Привід суїцидальний – це остання негативна подія в житті людини, яка підштовхнула її до суїциду.
Причина та привід у випадках самогубства ніколи взагалі не збігаються.
Аналіз психічного стану обстежених суїцидентів дозволяє зробити наступні висновки:
1. Людина вдається до самогубства у критичний момент, тоді, коли збіг обставин «замикає коло» і будь-який вихід із кола пов’язаний з певними втратами. Через страх втратити щось конкретне, людина позбавляє себе життя.
2. Регламентація поведінки працівника під час виконання посадових обов’язків примушує їх боятися змін, гальмує конструктивну активність мислення особистості.
3. Суїцидальні тенденції можливо умовно поділити на такі етапи:
3.1. етап впливу суїцидальних чинників;
3.2. етап виникнення суїцидальних думок;
3.3. етап суїцидальних погроз;
3.4. етап просуїцидальних дій (вибір способу);
3.5. етап суїцидальної спроби;
3.6 етап – постсуїцидальної кризи у суїцидів, який має наступні ознаки:
* загальна мета усіх суїцидів – пошук виходу;
* загальна задача усіх суїцидів – припинення свідомості;
* загальний стимул при суїциді – нестерпна психічна біль;
* загальним стресором при суїциді є фрустріровані психологічні потреби;
* загальною суїцидальною емоцією є безпорадність, безнадійність;
* загальним внутрішнім ставленням до суїциду є амбівалентність;
* загальним станом психіки є звуження когнітивної сфери
* загальною дією при суїциді є “втеча”;
* загальним комунікативним актом при суїциді є повідомлення про свої наміри;
* загальною закономірністю є відповідність суїцидальної поведінки загальному стилю поведінки на протязі життя (помисливість, тривога, афективність в діях) [12; 13; 14].
4. Ознаками суїцидального ризику є:
* стан депресії чи паранояльні тенденції;
* сильне хвилювання;
* розмови про самогубства чи погроза здійснити його;
* наявність спроб самогубства у минулому;
* підвищена тривожність;
* відсутність “сенсу життя”;
* зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами;
* психічні розлади від 3 до 14 місяців;
* дивна поведінка чи тривожність про те, що може “щось статися”;
* яскраво виражені зміни поведінки;
* надмірний спокій, як ознака рішучості покінчити з собою (Rollin B., 1991 );
* нереальні висловлювання про зміни у житті;
* вікові труднощі у взаємовідносинах з іншими;
* байдужість до подій в світі, дій оточуючих;
* немотивований збір і упаковка своїх речей (Whitaker L.C., Slimak R.E., 1990);
* роздача своїх речей (Whitaker L.C., Slimak R.E., 1990);
* паранояльні манії і галюцинації (Лапицький М., Ваулін С., 1997).
Умови суїциду – це соціально-психологічні обставини, які характеризують стосунки людини з оточенням (родичі, родина, сусіди, співробітники, друзі, знайомі тощо), умови життя, соціальний статус, можливості самореалізації.
ІV. Які психологічні особливості були притаманні суїциденту.
Дані про них беруться з картки психологічного супроводження службової діяльності працівника ОВС (Наказ МВС України №60 – 1996 р.). Особливої уваги заслуговують пункти:
* шкідливі звички;
* результат за методикою “Суїцид – фактор-ризику”;
* результат за методикою “Прогноз” (нервово-психічна стійкість);
* антисоціальна поведінка;
* перенесені хвороби;
* результати спостережень та індивідуальних бесід;
* особливості спілкування з товаришами та поведінка у колективі;
* індивідуально-психологічні якості особистості;
* результати психокорекційної роботи:
* висновки про професійно-психологічну придатність.
V. Особливості соціальних зв’язків та стосунків суїцидента.
Це питання розглядається в таких площинах:
* суїцидент – родина: передбачає з’ясування відносин між суїцидентом та дружиною і дітьми: наявність конфліктів, матеріальне становище тощо;
* суїцидент – родичі: передбачає з’ясування відносин між суїцидентом і батьками своїми та дружини, братами, сестрами тощо.
* суїцидент – працівники. Потребують уваги службові конфліктні ситуації, особливості проходження служби даною людиною, її ставлення до виконання службових обов’язків, вміння працювати у колективі, виконувати спільні дії, раціонально використовувати робочий час;
* суїцидент – керівництво: передбачає вивчення реагування посадових осіб на звернення працівника з скаргами та заявами. Інформація береться з Книги обліку індивідуально-виховної роботи з працівниками підрозділу ОВС;
* суїцидент – друзі (знайомі). Потребує з’ясування відносин з близьким оточенням, наявністю конфліктів, боргів, ускладнень з законом тощо.
У будь-якому випадку соціальні зв’язки працівників-суїцидентів треба розглядати у наступних площах:
1. «Я –»;«Ти +»: психологічно це депресивний стан внаслідок самоприниження, характерний для самотніх меланхоліків. Спроба самогубства може переслідувати три цілі:
* покінчити із втомою чи ненавистю;
* покарати самого себе, на тлі нездатності знайти вихід із кризи;
* бажання покарати тих, перед ким приходилося принижувати себе.
2. «Я –»;«Ти -»: це позиці безнадійності. Вона притаманна багатьом людям, але спроба самогубства можлива тоді, коли в силу певних причин, людина не виходить переможцем в боротьбі за право займати ту ступінь в суспільстві, котру бажає зайняти.
3. «Я +»;«Ти -»: це ситуація, яку людина розуміє так: або Я або Він. Спроба самогубства – це лише спосіб залякати, а її летальний результат – результат нещасного випадку.
4. Позиція «Я +»;«ТИ +»:не передбачає суїцидальної спроби.
Під час проведення розслідування психологічних аспектів самогубства психологу слід ознайомитися з документами, які знаходяться у справі загального службового розслідування за даним випадком:
1. Лист особового обліку. Особлива увага приділяється пунктам, які пов’язані з відомостями про порядок проходження служби і його родичів суїцидента.
2. Службова характеристика. Психолог звертає увагу на ті аспекти, характеристики, які прояснюють мотивацію поведінки та спрямованість особистості, її психологічні особливості, зокрема – досвід (компетентність, професіоналізм, здібності, знання, навички, вміння), що впливають на її соціальну адаптацію, висновки відповідно займаній посаді.
3. Витяг з особової справи про стягнення та заохочення працівника. Психолог звертає увагу на стягнення та заохочення, які були накладені на суїцидента під час проходження служби на підставі «Службової картки» (для рядового складу) або «Особової справи», з пояснювальними записками, що стосуються порушень, допущених суїцидентом у минулому.
4. Копія медичної довідки на працівника ОВС. Психолог звертає увагу на результати останнього медичного обстеження та звернення суїцидента до лікарів за останній рік. Особливу увагу варто приділити питанням: якими соматичними хворобами страждав працівник, чи звертався він за допомогою до невропатолога та психіатра. (Наказ МВС України №488 від 17.07.1995 р.)
5. Довідка за результатами останнього проходження психофізіологічного обстеження та стан здоров’я суїцидента згідно вимог Наказів МВС України № 303 від 10.06.1994 р., № 4 від 02.01.1999 р., № 527 від 06.07. 1999 р., яка повинна знаходитися та зберігатися у розділі 7 частині другої особової справи працівника.
6. Матеріали опитування членів сім’ї, родичів, друзів та колег по роботі з метою з’ясування причин та обставин самогубства.
7. Довідка психолога підрозділу ОВС, де працював суїцидент. Вона являє собою психологічну характеристику на працівника (за результатами індивідуальної роботи з ним за останній рік) і складається з наступних частин
* дані соціально-психологічного вивчення;
* узагальнені результати психологічного супроводження проходження служби;
* характеристика особистісних якостей суїцидента;
* загальний висновок.
До довідки додається копія картки психологічного супроводження на працівника.
У разі незакінченого самогубства, при вивченні особових справ, незалежних характеристик та проведенні бесід, необхідно встановити наявність суїцидального ризику, спираючись на такі дані:
І. Біографічні дані
1.1 Спроби самогубства серед родичів.
1.2 Смерть чи розлучення батьків до досягнення суб’єктом 15 років.
1.3 Недоліки виховання (бездоглядність, надмірна жорстокість, уседозволеність).
1.4 Відсутність виразних пізнавальних чи професійних інтересів.
1.5 Провідна цінність – кохання.
1.6 Початок статевого життя до 16 років.
1.7 Відсутність життєвих планів або навпаки їх надмірна жорсткість (за принципом «все або нічого») та нереалістичність.
1.8 Віктимність стосовно нещасних випадків (травм, опіків, ДТП тощо).
1.9 Наявність на тілі татуювання, слідів самопорізів, схильність до саморуйнівної поведінки (палить, вживає алкоголь, психотропні речовини) та ризикованих вчинків.
1.10 Зміна місця навчання чи роботи без суттєвих причин, скаржиться на непорозуміння, конфлікти в школі, в армії, за попереднім місцем служби, у родині.
ІІ. Особливості особистості
2.1 Емоційно чутливий, вразливий.
2.2 Під час бесіди спостерігаються ознаки знервованості (тремор кінцівок, тремтить голос, заїкається, пітніє, легко червоніє, блідне); скаржиться на «клубок у горлі», тахікардію.
2.3 Схильний до «застрягання» на надцінних думках, переживаннях, неприємних спогадах.
2.4 Імпульсивний (легко гнівається, кричить).
2.5 Утруднення у встановленні контактів з людьми.
2.6 Тривожність, почуття провини, невпевненість у собі, хвороблива залежність від громадської думки.
2.7 Обмеженість інтересів, світогляд перекручений, схильний до фаталізму, віри у всілякі забобони.
2.8 Зниження чи збочення статевого потягу.
2.9 Безкомпромісність у конфліктних ситуаціях (впертий там де потрібна гнучкість).
ІІІ. Особливості актуальної ситуації
3.1 Конфлікт за місцем служби.
3.2 Конфлікт у сфері позаслужбових особистих стосунків.
3.3 Комбінована конфліктна ситуація, яка одночасно зачіпає всі значущі сфери життєдіяльності.
3.4 Ситуація невизначеності, неможливості впливати на перебіг подій, тенденція погіршення ситуації, яка оцінюється як безвихідна.
3.5 Складна ситуація триває понад три місяці.
3.6 Аналогічна ситуація вже була у минулому і не мала позитивного розв’язання.
3.7 Суб’єкт перевтомлений, виснажений понаднормативними навантаженнями, не має змоги відпочити та відновити свої сили.
3.8 Суб’єкт ослаблений хворобою.
3.9 Становище суб’єкта обтяжене важкими побутовими умовами, незадовільним харчуванням, дефіцитом грошей тощо.
3.10 У суб’єкта відмічаються розлади сну, зниження апетиту, ваги, скарги на самопочуття.
3.11 Спостерігається зниження загальної активності, втрата звичних інтересів, зміни характеру (наприклад, став замкнутим, образливим тощо).
3.12 Помітно зростає тютюнопаління, алкоголізація.
3.13 Відсутність у суб’єкта близьких довірених осіб, з якими можна поділитися своїми проблемами.
3.14 Манера висловлювання думок змінюється – стає плутаною, містить недомовки, натяки (наприклад: «Прийде час, коли мене зрозуміють, але буде вже запізно…»).
3.15 Зростає частота скарг на втому, непорозуміння.
3.16 З’являються передсуїцидальні висловлювання (наприклад: «… ось коли я помру…») та дії (впорядковує свої справи, прощається з близькими людьми та пам’ятними місцями, дарує друзям свої улюблені речі тощо).
3.17 Скаржиться на втрату сенсу буття, спустошеність, неможливість подальшого існування; прямо сповіщає про можливість самогубства (наприклад, каже: «Якщо так буде й далі – накладу на себе руки»), розпитує про дійові засоби самогубства.
8. Протокол службового розслідування психологічних аспектів самогубства складається не пізніше 10 діб психологом ОВС та затверджується керівником підрозділу. Протокол є результатом аналітичної обробки всіх отриманих даних за фактом самогубства з висновками. Він висвітлює наступні питання:
* Прізвище, ім’я та по батькові; рік народження; з якого часу в ОВС; спеціальне звання; посада; освіта; сімейний стан.
* Час скоєння самогубства (коли фактично трапився випадок); механізм суїциду.
* Причини смерті (судово-медична експертиза) – за даними свідоцтва про смерть.
* Наявність суїцидальних намірів та тенденцій раніше.
* Як характеризувався протягом служби.
* Результати професійно-психологічного добору.
* Психологічні особливості, що виявлені у період проходження служби.
* Психологічні особливості, які визначені у черезвичайних та екстремальних ситуаціях.
* Психопрофілактичні заходи (які саме?).
* Взаємоставлення у родині.
* Схильність до пияцтва та наркоманії.
* Вірогідні причини самогубства.
* Фактори, які спонукали до самогубства.
Ці документи потрібні для всебічного та об’єктивного виявлення обставин скоєння самогубства, вироблення рекомендацій, аби не допустити у подальшому подібних негативних явищ.
Основні вимоги до розслідування: своєчасність; об’єктивність; принциповість; обгрунтованість; доцільність.
При проведенні службового розслідування психолог повинен уникнути помилкових уявлень про самогубство, які поширені серед працівників ОВС:
1. Люди, які говорять про самогубство, ніколи його не вчинять насправді.
Це найбільш розповсюджена помилка. Насправді 4 із 5 жертв суїциду неодноразово «подавали сигнали» про свої наміри. Більшість суїцидальних актів є протестами проти «несправедливості». Найчастіше це результат неусвідомленого, суб’єктивного відображення ситуації, в яку потрапив працівник, реакція на неможливість досягнути певної мети, подолати життєві труднощі. У цих випадках самогубство є шантажно-демонстративним, так як не передбачає кінцевого результату – летального кінця. Працівник у цьому разі буде постійно подавати різні сигнали, натякати на те, що вирішив позбавити себе життя, про місце та час скоєння самогубства. Летальний кінець, як правило, – результат необережності або рокового збігу обставин (не розрахував дозу ліків; людина, яка, на його думку, повинна була його врятувати, спізнилася тощо).
2. Самогубство відбувається раптово, без будь-якого попередження.
І це не так. Суїциду передують ряд повідомлень, які демонструють внутрішню боротьбу людини між життям і смертю.
3. Суїциденти постійно думають про смерть.
Навпаки, такі люди знаходяться лише в розгубленому стані, переживають стресову ситуацію. Вони бажають жити, але не знають як. Потяг до смерті у них буває короткочасним, і якщо у таку хвилину допомогти людині подолати стрес, його наміри, можливо, змінятися, і вже у наступний день суїцидальний ризик буде значно меншим.
4. Поліпшення, які спостерігаються після суїцидальної спроби означають, що загроза самогубства минула.
Насправді через деякий час людина має ще більше бажання позбавити себе життя самогубством, якщо попередня спроба була невдалою. Тому з працівником-суїцидентом треба проводити систематичну психокорекційну та психопрофілактичну роботу.
5. Суїцидальні вчинки найчастіше здійснюють молоді люди.
Суїцид в однаковій мірі притаманний всім прошаркам населення незалежно від віку, соціального статусу, освіти тощо.
6. Суїцид – спадкова хвороба.
На цей час не встановлено, що схильність до самогубства є спадковою. Але не треба забувати, що існує не тільки генетична спадковість, але і соціальна. Тому суїцидальний вчинок когось з членів родини може посилити суїцидальний ризик в інших, але у тих випадках, коли вони самі думають про смерть.
7. Суїцид скоюють люди з відхиленнями у розумовому розвитку.
Дослідження показали, що суїцид скоюють не тільки люди з відхиленнями у розумовому розвитку. Деякі люди залишають життя тому, що страждають або втомилися жити.
8. Існує тип людей, схильних до самогубства.
Ніяких аргументів на користь цього твердження не існує. Є дослідження, які доводять залежність схильності до суїциду від окремих психологічних особливостей людини. Це рішучість, нейротизм, особистісна та ситуаційна тривожності, агресивність. Але загроза самогубства стосується всіх верств населення.
9. Жінки загрожують самогубством, а чоловіки в більшості скоюють його.
Це твердження помилкове. Жінки використовують “нерадикальні” засоби самогубства, з більшими можливостями їх врятування лікарями: це снодійне, газ, отрута тощо. Чоловіки найчастіше застосовують вогнепальну зброю, зашморг, отже їх шанси вижити не значні.
10. Розмови про самогубство можуть навіювати слухачам думку про суїцид.
Навпаки, відверте і пряме обговорення цього питання є найбільш ефективною профілактикою, оскільки зменшує психологічну напруженість особи, яка намагалась позбавити себе життя, або тільки збирається це зробити.
12. Люди, які вчиняють суїцид, не бажають приймати допомогу від оточуючих.
Самогубство – це «крик душі», засіб привернути до себе увагу оточуючих. Як показують останні дослідження, у 99% випадків незакінчених самогубств суїциденти до останньої хвилини сподівалися, що їх зупинять або врятують.