______________________________________________________________________________________________________________________________

Делікатний С.К., Половнікова Ж.Ю. – м. Київ

В статті обгрунтовується необхідність проведення спеціальних заходів щодо профілактики самогубств серед громадян, які були учасниками кримінальних ситуацій та знаходяться в пресуїцидальному стані. Розглянуто принципи, форми та прийоми впливу на цю категорію громадян.

Одним із важливих напрямків діяльності практичного психолога ОВС є нейтралізація негативних психологічних станів та неадекватної поведінки громадян, які стають учасниками кримінальних ситуацій у якості потерпілих або свідків злочинів, можливих негативних наслідків контактів громадян із працівниками ОВС в процесі вирішення ними оперативно-службових завдань.
Головна задача при цьому – забезпечити максимальну психологічну цілісність особи громадянина, не допустити з боку працівників ОВС дій, що провокують суїцидальні спроби чи інші неадекватні реакції. Основними задачами, що стоять перед психологом у таких ситуаціях є:
– своєчасне виявлення ознак суїцидальної готовності;
– оцінка ступеню ризику суїцидальної спроби;
– визначення засобів нейтралізації несприятливого розвитку ситуації;
– визначення необхідності надання громадянам психологічної допомоги по завершенню критичної ситуації.
Як відомо, більшість суїцидальних проявів здійснюється людьми на грунті реальних конфліктів різноманітної природи. В окремих випадках причинами суїцидальної поведінки можуть бути переживання з приводу наслідків кримінальної ситуації, зневіра в прагненнях працівників ОВС щодо розкриття злочину, свого захворювання, провини (справжньої або уявної), внутрішньо-особистісних або міжособистісних конфліктів. Причиною можуть бути також стійкі антигромадські погляди і переконання, патопсихологічні зміни особистості, тимчасові негативні зміни в психіці тощо.
Як правило, у людини, яка потрапляє в кримінальну ситуацію, виникає травматичний кризовий стан. В кризовому стані, з загостреним початком можливо виділити чотири послідовні стадії:
– стадія психотравми («психічного шоку») – триває від декількох годин до 2-3 діб;
– стадія дезорганізації – триває від однієї доби до двох тижнів;
– стадія «прийняття» (адаптації до втрати) – триває декілька тижнів;
– стадія відновлення – триває від декількох тижнів до декількох місяців.
Тривалість кризових станів змінюється від 3-4 тижнів до 2-3 місяців, після чого їхні прояви зменшуються і встановлюється новий рівень соціально-психологічної адаптації, найчастіше більш низький.
Найбільшою небезпекою, відрізняється стадія дезорганізації, коли в людини складається уявлення про непереборність стану, що склався. У цей період різко посилюється суб’єктивно пережите нестерпне відчуття напруги, страху, безпорадності, тривоги або суму, виснажуються механізми психологічного захисту, наростає прагнення за будь-яку ціну позбутися інтенсивних негативних емоцій. Працівники ОВС, які у своїй професійній діяльності часто зустрічаються з людьми, стосовно яких було здійснене злочинне посягання та які знаходяться в гострому кризовому стані мають пам’ятати, що ці особи відчувають підвищену потребу в міжособистісних контактах, що необхідні їм для відреагування, одержання емоційної підтримки й інтелектуальної допомоги в оволодінні ситуацією. У випадку, якщо працівник ОВС у даній ситуації виступав додатковим стресогенним і провокуючим чинником загострення кризи, то в людини виробляється стійке негативне відношення до працівників ОВС, і контакт із ними, без урахування даного стану, призводить до загострення психологічної кризи. До обставин, що сприяють здійсненню суїциду, при наявності перерахованих вище умов, відносяться: ізоляція (відсутність поблизу або в контакті із суїцидентом оточуючих осіб, а також мала можливість приходу будь-кого); інформаційне виснаження партнерів по спілкуванню; безсонна ніч; монотонія; відсутність індивідуально-значущої інформації; інформаційна невизначеність; погроза життю або особистісній цілісності; алкогольне сп’яніння або алкогольна залежність (більш як 1/2 спроб суїциду і суїцидів, що відбулись, здійснювалися в стані алкогольного сп’яніння).
На практиці може виникнути ситуація, коли психолога викликають для надання допомоги працівникам ОВС при взаємодії з потенційним самогубцем. У цій ситуації для нього особливо важливо вміти не тільки оцінити ступінь суїцидального ризику, але і вміти запобігти суїциду.
Найбільш загальними індикаторами ризику є:
- демонстративно-шантажний тип поведінки (зауваження або погрози про самогубство в розмові, імітація і демонстрація суїцидальних дій);
- попередні госпіталізації в зв’язку зі спробою суїциду;
- наявність зброї й інших небезпечних предметів у полі зору і досяжності суїциденту;
- наявність ознак «розширеного» самогубства (у тому числі, і заручників, або працівників міліції, випадкових людей та ін.).
Деякі особливості має робота психолога з неозброєним але «активним» самогубцем. Працівникові ОВС необхідно уникнути спокуси відразу ж активно втрутитися в ситуацію, якщо тільки це не фаза безпосереднього суїцидального акту. Краще спробувати якнайбільше дізнатися про його особистість, одержати від оточуючих, або від нього самого характеристику ситуації. Нарешті, треба спробувати відмовити людину від її намірів. При цьому психолог, у ході блокування суїцидальних проявів, може спиратися на визначені антисуїцидальні чинники особистості.
Антисуїцидальні чинники особистості – це установки і переживання, що перешкоджають реалізації суїцидальних намірів. До них відносяться:
– інтенсивне емоційне звертання до близьких осіб, які відіграють в житті людини певну роль;
– батьківські обов’язки;
– виражене почуття обов’язку, обов’язковість;
– концентрація уваги на стані власного здоров’я, острах заподіяти собі фізичне страждання або збиток;
– залежність від суспільної думки і уникнення осуду з боку оточуючих, уявлення про ганебність і гріховність суїциду;
– уявлення про не використані життєві можливості;
– наявність творчих планів, задумів, тенденцій;
– наявність естетичних критеріїв у мисленні (небажання виглядати неестетично після смерті).
Крім того, потрібно надати необхідну долікарську суїцидологічну допомогу.
Досвід показує, що для досягнення своїх цілей така допомога має відповідати наступним принципам:
– встановлення взаємовідносин «співпереживаючого партнерства» на самому початку бесіди; емоційно-нейтральний контакт, припустимий при довгостроковому впливі, неефективний при блокуванні суїцидонебезпечних станів; необхідно підкреслювати свій особливий статус спеціаліста-психолога, переконати у своєму емоційному «прийнятті» суїциду, співчутті і готовності до розуміння;
– спрямованість впливів на суїцидогенні переживання, у першу чергу, на переживання безнадійності, песимістичну оцінку майбутнього;
– спрямованість допомоги, насамперед, на пізнавальну сферу: допомога в освоєнні нової інформації, оцінці актуальної ситуації, розробка плану дій, його реалізації, внесення коректив;
– спрямованість на активізацію особистісних резервних можливостей особи.
Психологу для підвищення ефективності зусиль з запобігання суїциду, рекомендується застосовувати ряд прийомів, що підтримують і поглиблюють контакт і комунікацію, а також використання деяких технік для суггестивного впливу.
Структурування ситуації. Цим прийомом переборюється тенденція суїцидента концентрувати свою увагу на психотравмуючих, болючих для нього моментах і формуючих суб’єктивну картину процесу дезадаптації.
Подолання винятковості ситуації. Психолог повинен тактовно підкреслити, що аналогічні ситуації зустрічаються в житті багатьох людей. При цьому важливо з’ясувати, яка конкретно подія або обставина спровокувала суїцидальне поводження в даній конкретній ситуації.
Зняття гостроти. Часто критичні обставини уявляються людині як ті, що потребують негайного, невідкладного рішення. У таких випадках психологу необхідно підкреслити, що в суїцидента є час на обмірковування, та прийняття остаточного рішення.
Терапія успіхами і досягненнями. При правильно побудованій бесіді психолог з’ясовує основні життєві успіхи і досягнення, переборені труднощі, фіксуючи увагу на спроможності до подолання даної кризової ситуації, реалізації продуктивного життєвого шляху і соціальної значущості його життя.
Повторення утримання контакту. Цим прийомом психолог повідомляє людині, що уважно слухає його і розуміє.
Відображення емоцій. Виділення емоційного компоненту, якогось факту і повідомлення його людині, наприклад: «Уявляю, яке горе охопило Вас, коли Ви дізналися, що . . .». Такий прийом стимулює більш відкритий прояв емоцій, особливо доцільний у тих випадках, коли людина відчуває тугу, пригніченість, образу.
Означення ситуації або переживання. Виділення з висловлень людини думки основного значення, наприклад: «Якщо я Вас правильно зрозумів, злочинці примушують Вас передати квартиру за борги?».
Встановлення послідовності подій. Повторення психологом повідомлених йому фактів у їх причинно-наслідковій або часовій послідовності, підкреслюючи роль особистих зусиль у позитивному вирішенні труднощів і конфліктів.
Розробка. Поглиблення в тему. Після того, як психолог зорієнтувався в проблемі, він спрямовує бесіду на обговорення проблеми, що уявляється йому найбільше важливою. Розробка має здійснюватися тактовно, її не можна перетворювати в розслідування! Якщо проблема дійсно значуща для людини, вона повернеться до неї в тій або іншій формі.
Вербалізація. Словесне визначення того, що розуміє людина. Це прийом, що наближається до інтерпретації. Змістом вербализації має бути те, що людина сама повинна висказати вголос, що має на думці, що переживає.
Пошук джерел емоцій. Людині пропонується замислитися над своїм емоційним станом і встановити його безпосередні причини. Наприклад: «Які почуття викликала у Вас ця подія?». Цей прийом допомагає людині усвідомити взаємозв’язок між його вчинками, вчинками інших осіб, залученних до конфлікту, і виникаючими в нього емоціями. (Для особи в кризі часто характерно нерозуміння зв’язків між вчинками і реакціями на них).
Інтерпретація. Висловлення гіпотез, що вказують на існування певних аспектів кризової ситуації, що не сприймаються, або не враховуються людиною, а також на можливі засоби розв’язання ситуації.
Планування. Спонукання до словесного оформлення планів майбутнього життя та діяльності. Воно може виражатися, зокрема, у пропозиції людині подумати, що можна зробити в даній ситуації, щоб уникнути несприятливих для неї наслідків. Планування містить у собі не тільки сферу проблем, що потребують рішень, але й елементи власної поведінки особистості.
Утримання паузи. Цілеспрямована мовчанка психолога, що має своєю метою надати можливість прояву ініціативи і стимулювання промовлення планів, що розроблюється пресуїцидентом. Мовчання має інформувати людину, що психолог чекає його слів.
Крім зазначених прийомів, психолог може використовувати прийоми логічної аргументації, переконання, у деяких випадках – навіювання.
При вивченні матеріалів оперативних розробок, кримінальних справ, при наданні допомоги в роботі працівникам ОВС з об’єктами, що викликають професійний інтерес, психолог зобов’язаний аналізувати і виявляти можливі обставини, стан і передумови виникнення психологічної кризи і провокуючі чинники суїцидальної поведінки людей. У випадку виявлення таких, негайно доводити до відома працівника ОВС і разом із ним вживати заходи з недопущення суїциду.