______________________________________________________________________________________________________________________________

Пампура І.І. – м. Київ

Поняття “криза” реально означає гостру ситуацію, поворотний пункт, найважливійший момент. Також ми використовуємо його, коли стикаємося з надзвичайною, приголомшливою стресовою ситуацією. Існує думка, що всіх людей можна поділити на три групи: тих, хто вже пережив велику життєву кризу; тих, хто переживає її зараз; і тих, кому ще випаде пережити таку кризу в майбутньому. Виходячи з цього було б помилкою вважати, що ми можемо взагалі уникнути криз.
Перебуваючи у кризовому стані, особистість завжди переживає негативні емоції: відчуття невизначеності, занепокоєння, тривоги – аж до дезаргонізації, фіксованності на психотравмуючій ситуації, переживання власної неспроможності, самотності, безнадійності. Це призводить до песимістичної оцінки власної особистості, актуальної ситуації і майбутнього, до труднощів у плануванні діяльності.
Люди, здатні успішно протистояти протіканню кризового періоду (тобто люди з високим рівнем психологічної стійкості), характеризуються особливим комплексом життєвих позицій. Вони діяльні й активні, переконані, що завжди контролюють хід подій (хоч це часто і не так). Вони за всіх обставин надають своїй діяльності значення і сенсу, зберігають стоїчний спокій, коли вже нічого іншого не можна вдіяти.
Сучасна ситуація кризового стану життя суспільства сповнена колізій – суперечностей об?єктивного і суб?єктивного характеру, що утворюють можливі причини породження внутрішніх механізмів життєвої кризи і одночасно виступають можливістю подолання кризової ситуації, поштовхом для розвитку і удосконалення, переосмислення ролі і місця людини в світі, створення нової філософії буття.
Нині у нашій країні всі соціальні інститути, які повинні захищати людину (держава, сім?я), самі перебувають у великій скруті, що негативно позначається на розвитку і самопочутті кожної людини.
Нагромадження базових потреб у змінах провокує зростання соціально психологічної напруги, яка в нормальному соціумі має розряджатись. На індивідуальному рівні набирають чинності інстинкти самозбереження у різних формах. Панує екстернальна суть пристосування, зростає суперечність між емоційними оцінками, викликаними економічною ситуацією, яка погіршується, і реальними установками, що спрямовані на пошук шляхів підвищення життєвого рівня.
Криза може переживатися по-різномум в залежності від ступеня можливості реалізації внутрішньої необхідності життя на різних рівнях. Криза першого виду – серйозно ускладнює реалізацію життєвого задуму, однак все ще залишається можливість продовжувати лінію життя, яка була перервана кризою. З цього випробування людина виходить, зберігаючи свій життєвий задум, свою “самість”. Криза другого виду – веде до того, що реалізація життєвого задуму стає зовсім не можливою. При цому відбувається модифікація самої особистості, пошук нового задуму життя, нових цінностей, нової стратегії, нового образу “Я” і в цілому зміна життєвого стану людини.
Саме тому при вивченні суїциду величезне значення необхідно приділяти з?ясуванню психологічних умов і мотивів самогубства, розуміння душевного стану людини, її внутрішнього світогляду з тим, щоб допомогти виявленню і розумінню людей із суїцидальними тенденціями.
Існують психологічні та соціальні умови, що призводять до самогубства, але всіх суїцидентів на наш погляд об?єднує те, що вони знаходяться у стані життєвої кризи. Кризовий стан призводить до повної або часткової втрати сенсу життя, не дає можливості адекватно сприймати складну життєву ситуацію і вирішувати власні проблеми.
Перебуваючи під впливом кризових життєвих ситуацій (народження, смерть, життєві зміни, трагедії тощо), особистість зазнає емоційного потрясіння, яке викликає почуття самотності. Поява самотності є ознакою порушення взаємозв?язку зовнішноьго світу з внутрішнім світом особистості.
Коли йдеться про специфіку перебігу кризи, мається на увазі, що різні люди неоднаковою мірою підготовлені до життєвих бурь, і сприйняття іх залежить від розвитку вольової сфери, від самосвідомості індивіда, його ставлення до свого “Я” і “Не-Я”, системи його оцінок і самооцінок, в цілому від психологічної культури людини, від її світогляду. Простежується залежність від конституційних властивостей, складу нервової системи, структури особистості, складу характеру, набутого досвіду, стилю виховання, взаємодії з оточуючими. Але все ж таки головною умовою ефективності регуляції кризових ситуацій є самостійне забезпечення людиною свого нормального існування і виконання властивих саме їй функцій, що в кінцевому підсумку веде до збалансованого внутрішнього комфорту.
Життєва криза може призвести до часткової або навіть до повної втрати сенсу життя, що гальмує або викривлює розвиток особистості, а також створює реальну загрозу життю людини. Кризовий стан виникає за умови неможливості подолання перешкод для досякнення життєво важливих цілей засобами, які були сформовані протягом попередноьго індивідуального досвіду.
Загалом життєва криза розглядається як складний феномен індивідуального життя людини. Вона має ряд особливостей, які відрізняють її від інших емоційно складних життєвих ситуацій:
- в кризових ситуаціях порушується вся система самоорганізації, яка за інших умов забезпечує синхронну роботу раціонального та ірраціонального в психіці людини (індивід потрапляє в ситуацію, де панують емоції);
- влада негативних емоцій створює труднощі для головного моменту в реакції подолання – гальмує пошук основного протиріччя життя в період кризи;
- в процесі переживання кризи свідомий вибір людиною однієї з протилежностей системи життєвих сенсів особистості, як правило, неможливий внаслідок порушення механізмів саморегуляції;
Інтенсивність психологічної кризи може зростати поступово, з підвищенням конфліктної напруги, посилення негативних емоцій і можливим переходом до суїцидальної поведінки за механізмом «останньої краплі». Кризовий стан в своєму розвиткові походить декілька стадій. Перехід від однієї до іншої відбувається поступово – разом з тим, кожна стадія кризи характерізується властивими їй емоціями, думкми, комунікативними особливостями поведінки. Найбільш суїцидонебезпечною є стадія дезорганізації, коли упацієнта формується уявлення про непереборність становища, яке виникло. В цей період різко посилюється суб?єктивне переживання афективної напруги, тривоги або суму, виснажуються механізми психологічного захисту, зростає прагнення «будь-якою ціною» врятуватися від інтенсивних негативних емоцій.
Самогубство є перш за все зуження свідомості, несвідоме накладається на поле свідомого. В несвідомій людині живе не тільки мощьний інстинкт життя, але і інстинкт смерті. Фрейд навіть робить із цього цілу метафізику. Буде помилкою вважати, що людина прагне тільки до життя і самозбереження, він також прагне до смерті і самознищення. Душевний кризис, в якому будь-який афект цілком оволодіває людиною, легко віддає людину у володіння несвідомого інстинкту смерті і самознищення.
Необхідність допомоги виходу з кризи визначається складністю та глибиною кризових переживань. Психологічна допомога і підтримка передбачає подолання нереалізованності, спустошенності, безпорадності, формування нової життєвої стратегії та рівня світосприймання, а також набуття навичок конструктивного виходу з кризових станів. Психологічна допомога при втраті сенсу життя, виникненні суїцидальних форм поведінки повинна бути спрямована на стимулювання особистісної активності у відтворенні гармонійної структури життєвого світу і на подолання проблем, пов?язаних а адаптацією до навколишнього середовища.
Людина на своєму життєвому шляху переживає душевні кризи, іноді дуже хворобливо і гостро. Душевна криза може здаватися людині дійсною агонією. Такі бурхливі душевні кризи властиві молодим людям, вони супроводжують наприклад статеву зрілість людини, значний прилив сил, які не знаходять виплеску. Молодість знає свою меланхолію, меланхолію від надлишку сил, від невпевненості в їх подальшому застосуванні. Молодість більш схильна до меланхолії, чим про це прийнято думати, але це не є меланхолія від безсилля і віджитості, як меланхолія старості. Самогубство в молодості часто буває наслідком бурхливих душевних криз, коли сили людини не знаходять своєї реалізації. Необхідно дуже уважно і обережно відноситися до душевних криз. Особливо тяжко і небезпечно по своїм наслідкам переживають кризові стани емоційні особи, у яких афект має перевагу. Кризи проходять легше у осіб, емоціональний єлемент яких врівноважений інтелектуальним і волевим елементами.
Сучасна психопатологія стверджує, що душа людини хвора і що в кожному з нас седить потенційний божевільний, але він утримується в своїс рамках. Давайте не забувати що меланхолія е форма психічного розладу особистості. Людина повинна боротися за свое душевне здоров?я. Необхідно сказати, що в момент самогубства людина в більшості випадків знаходиться в стані психічного розладу, в психіці порушено психічну рівновагу, функція адекватного сприйняття реальності порушена, іерархія цінностей схиблена і якась одна, зовсім не головна цінність стає единою і абсолютною, свідомість затьмарена і утримує лише “ idee fixe “ самогубця.
У кризовій ситуації порушується вся система саморегуляції, яка забезпечує в інших умовах синхронну роботу раціонального й іраціонального у психіці людини. Коли індивід потрапляє в ситуацію, де панують емоції, визначального значення набувають досягнуті в процесі життєвого досвіду рівень та якість емоційної регуляції поведінки. Емоційна розпорошеність, неконтрольованість в кризовій ситуації призводить до неможливості реорганізації життя, до роздрібленності емоційної енергії, спустошення емоційного світу, нездатності протистояти стресовим ситуаціям. Все питання полягає в тому, наскільки легко життя людини визначається якимось одним афектом, наскільки легко людина стає одержима якимось станом. Самогубство стае більш легким в момент кризового стану, і тут завдання полягає в тому, щоб пережити цей стан, знайти інший вихід.